Просмотров — 142

06-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ГРЕК
                                
Частина 2

 

Здавалося, що цивілізація пройшла повз ці місця. Але, швидше за все, вона просто переступила яр, навіть не помітивши, що на його дні жевріє життя. Щоправда, подекуди з дахів старих мазанок стирчали антени, але глиняні стіни балки глушили радіосигнали, через що екранами допотопних телевізорів раз у раз пробігали каламутні брижі.

Тільки місцеві пацани телевізор не дивилася. Та й що там дивитися, коли весь час показують новини або співають однаковими голосами однакових пісень. У місцевої шпани були інші розваги: випити, побитись або щось зламати.

Не дивно, що у старому парку було зламане все – від бетонних урн до дерев’яних лавок. Тому звиклі до зручностей «міські» – так у селищі в яру називали всіх, хто жив нагорі, – рідко тут з’являлися, що робило життя місцевих іще нуднішим та одноманітнішим.

Але так було, доки не повернувся Грек. Із ним відразу стало веселіше.

* * *

Першого ж вечора Грек дав у зуби Тюрі – найсильнішому пацану з ярівчан, через що Грека відразу почали поважати всі, включно з Тюрею. А коли замість банальної бійки з «міськими» Грек, погрожуючи ножем, відібрав дві класні мобілки, його одноголосно визнали ватажком. Мобілки миттю пішли перекупникам на радіоринку, що дедалі зміцнило його владу. До того ж із грошима Грек учинив справедливо: забрав собі тільки половину, а решту розділив між учасниками пограбування.

Відтоді в тих, хто тусувався з Греком, гроші не переводилися, як не переводилися міські, які ризикували прогулятися ввечері занедбаним парком.

* * *

Ось і сьогодні Тюря й Чек подумали, що зараз вони перевірять кишені цієї парочки й відправлять Сяву за новою пляшкою. Але, схоже, їхній ватажок мав інші плани.

– Отже, не п’єш? – перепитав Грек. – Ну-ну... Тільки я не зрозумів: ти взагалі не п’єш чи з нами?

– Узагалі не п’ю, – спокійно відповів Ножкін.

– Тоді я знову не зрозумів, що ти тут забув. Може, хто пояснить?

– Та я сам, у натурі, не доганяю, – підхопив гру Тюря.

– І я, – підтримав Тюрю Чек. – Але якщо не п’єш, то гроші, вочевидь, є. Може, із нами поділишся?

– Коротше, гони бабло й по-швидкому, доки ми не передумали, – прогавкав Сява.

– Жодних проблем, – якомога добродушніше сказав Ножкін і засунув руку до кишені. – Тримайте...

Така відповідь здивувала навіть Віру, але вона не подала виду. До того ж спокій Іллі свідчив, що володіє ситуацією він, а зовсім не господарі галявинки. Першим це зрозумів Грек, бо дія явно розгорталася не за його сценарієм. Зараз вони отримають гроші, уперше без бійки й жалібного ниття, і цей дивний пацан спокійно піде, а вони залишаться ділити кинуту кістку.

– Охолонь! – зупинив він Сяву, який потягнувся за зім’ятими папірцями.

– Ти чого, Грек? – здивувався Тюря.

– А того, що в нас своїх грошей дівати нікуди. Тримай! – самовдоволено сказав він, простягаючи Ножкіну двадцятидоларовий папірець.

– Для чого? – запитав Ілля.

– Для того, що ти залишаєш свою ляльку і швиденько канаєш звідси. Знімеш собі іншу, іще й на морозиво залишиться...

– Послухай, ти! – не витримала Віра. – У мене брат – майстер спорту з боксу. Він із тебе котлету зробить.

– А в мене братан – чемпіон світу з боїв без правил. Тільки я сам звик розбиратися, нащо брата вплутувати?

– Але... – спробувала ще щось сказати Віра, однак високий не дав.

– А ти взагалі не варнякай. Ось зараз твій дружок піде – тоді й побазаримо.

– По-братерськи! – зареготав Чек.