Просмотров — 192

06-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ГРЕК
                                
Частина 3

 

Віра перелякано подивилася на Іллю, але той був незворушним. Однак так здавалося зовні, тому що всередині йшла непроста робота. Пам’ятаючи настанови діда, що від гніву до дурості один крок, Ножкін щосили змушував серце битися спокійно.

Було зрозуміло, що просто так піти не вдасться. Адже болото оточило їх з усіх боків, і не тому, що воно спроможне оточувати, а тому, що вони самі зробили крок до топкої калюжі. Ні, не варто ввечері гуляти старим парком, тим паче, що вони не раз чули розповіді постраждалих, а Кулінарія навіть показував синець під оком і подерту куртку.

Але шкодувати було пізно, треба було вибиратися. Ілля згадав, що в таких безнадійних випадках робив Муромець і вчинив так само. «Господи, благослови!» – подумки попросив він, а вголос сказав тихо, але твердо:

– Ми підемо разом!

– Чого?! – заревів Грек і натренованим рухом висмикнув із кишені ніж. – На мотузки поріжу!

– Ой! – скрикнула Віра, інстинктивно розкидаючи руки, щоб захистити Іллю.

Але той м’яко відсунув її назад і прошепотів:

– Коли що – біжи, покличеш підмогу.

– Рахую до двох, – загарчав Грек. – Якщо не підеш, зламаю ногу твоїй дівці. Усе життя кривою буде. Раз, два! Валіть його!

* * *

Почувши команду, Тюря й Чек кинулися на Іллю. Їм здавалося, що вони зламають його, немов танк берізку. Та яке там здавалося – вони були в цьому впевнені на всі сто. Адже не могли вони знати, що Ножкін усе життя займався спортом, та ще три з половиною роки крутив руками колеса інвалідного візка...

Першим на кулак Іллі нарвався Тюря й відразу впав на землю, немов берізка, на яку наїхав танк. Чеку пощастило більше, бо він устигнув трохи загальмувати й відбувся не вивихнутою щелепою, а розбитим носом. Грек замахнувся ножем, але його рука миттю потрапила до залізних кліщів.

– Пусти... – заревів він, біліючи від болю.

Ілля не став заперечувати й відпустив Греку легкого ляпасу, від чого той відлетів у кущі.

Найрозумнішим виявився Сява. Не чекаючи своєї черги, він рвонув крізь зарості, навіть не попрощавшись. За що, до речі, через дві години був спійманий своїми дружками й нещадно битий.

Але цим завжди закінчується, коли дружиш невідомо з ким!

* * *

А наступного дня Ножкіна знайшов Вірин брат, якому Віра все розповіла.

– Поважаю! – сказав Василь Петров, тиснучи Іллі руку. – Ти диви, навіть суглоби не розбив. Скажи, тільки чесно, хто тебе так навчив?

– Ілля Муромець, – чесно зізнався Ножкін.

– Ну, ти хлопець із гумором! Поважаю! А хочеш, приходь до Гірничого інституту. Там у нас класна секція, а я саме новачків треную. Але для тебе зроблю індивідуальну програму. І нічого, що тобі вже п’ятнадцять. Будеш робить, як віл, чемпіоном світу станеш!

– Дякую, тільки не подобається мені людей по обличчю бити.

– Так бив же!

– Бив, – подумавши, погодився Ілля. – І буду бити, якщо тільки доведеться когось захищати.

– А якщо не буде кого?

– Тоді нехай вони б’ють. Я стерплю.

На це майстер спорту з боксу не знайшов чого відповісти, оскільки не зрозумів, жартує Ножкін чи говорить серйозно. Тому він дружньо поплескав Іллю по плечу і сказав:

– Гаразд, терпи. А за Віру спасибі!