08-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

Не гляди високо: запорошиш око!
Народна мудрість

                               

СМЕРТЬ ДІДА
                                
Частина 1

 08 Smert dIda

Так... весело було в Башмачці. Тільки одними веселощами ситий не будеш: як тістечками апетит не перебивай, а без борщу однаково не обійдешся.

У Ножкіна апетит був добрячий, через що із дружніх посиденьок його все частіше тягнуло до серйозних розмов із дідом.

– Діду, ось у Біблії написано, що треба любити ближнього свого, а чому це ні в кого не виходить? – якось запитав Ілля.

– Чому – ні в кого? – здивувався Никифор Іванович. – Якщо б так, то світ би давно впав, адже він висить на цій заповіді, як кулька на ниточці. І щоб ми цю ниточку через злобу свою не обірвали, нам даровано Любов. Тільки цей дар такий гарячий, що не всяка душа його втримає.

– Чому не втримає?

– А ти сам подумай. Ось ти стрибав у воду. Так будь-хто стрибне, особливо якщо його з вишки зіштовхнути.

– Ага, будь-хто! Будь-хто пузом лясне або цією…

– Ото ж бо й воно, що цією! – посміхнувся одними очима дід. – Отже, щоб не ляснути, треба вчитися правильно стрибати й поступово збільшувати висоту. Гирю на два пуди теж відразу не піднімеш. А почнеш із п’яти кілограмів, а там через десять років чемпіоном станеш.

– Із гирею зрозуміло. Тут без тренування не можна. Тільки як любов до ближнього натренувати? Цілувати всіх поспіль, чи що?

– Звісно, ні: поцілунок – це тільки зовнішній прояв. А сам собою він нічого не означає й навіть може виражати щось протилежне...

– Як поцілунок Іуди?

– Точно. Адже любов не на губах живе, а в серці. Отже, серце і треба тренувати. А перша вправа – це приборкання свого «Я». Тих, у кого «Я» роздуте, як добре відгодоване порося, називають егоїстами, бо «Я» латиною буде «Его». І щоб твоє Его не луснуло від самовдоволення, частіше говори собі: я не найрозумніший, я не найсильніший, я не найкрасивіший...

– Я не найграмотніший! – підхопив Ножкін, пригадавши, як нещодавно зробив одразу дві помилки у слові «вінегрет».

– Ось співай і далі тієї ж! – похвалив дід. – А коли підріжеш крила своїй гордині та припиниш витати у хмарах, то відразу помітиш, скільки навколо розумних, сильних, красивих і... грамотних людей. От і скажи, як таких не любити?

* * *

Поки Ілля обмірковував почуте, Никифор Іванович підійшов до шафи, щільно заставленої книжками. Провівши пальцем по корінцях, він не без зусилля виловив досить пошарпаний томик.

– Є! – нарешті сказав дід, пошарудівши сторінками. – Це маленьке, але повчальне оповіданнячко саме, про що ми говорили. Точніше, не оповіданнячко, а стара притча. Слухай...

Але відразу послухати не вийшло. До кімнати зазирнула бабуся Валя й покликала їх обідати.

– Ну, бабусю... – засмутився Ножкін, – як завжди на найцікавішому... А можна ми через півгодини прийдемо?

Бабуся насупила брови й хотіла щось сказати, але дід випередив її.

– Цікаве кіно виходить... Не встигли ми поговорити про якихось егоїстів, що невідомо де водяться, як у нас власний з’явився. Звісно, добре, що тобі захотілося послухати повчальну й вельми цікаву історію, але твій інтерес відразу ж убив любов до ближнього.

– До якого ближнього? – не зрозумів Ілля.

– До бабусі, яка півдня готувала обід і дуже своєчасно накрила стіл. А замість подяки ти пропонуєш через півгодини знову все розігрівати. До того ж обіду чекають твої батьки й Віра – їм теж накажеш поголодувати, чи влаштуємо дві зміни, як у санаторії?

– Ой, діду, пробач – не подумав! А потім прочитаєш?

– «Потім» – після обіду чи після миття посуду? – посміхнувшись, запитав дід.

– Після посуду! – правильно відповів Ілля й попрямував на кухню.



Добавить комментарий