Просмотров — 234

11-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

МАРТИН І МІШЕЛІН
                                
Частина 2

 

...Весілля зіграли в посольстві. Справа виявилася настільки політично важливою, що цю радісну подію висвітлили газети обох країн. «Мішелін обрала свободу!» – захоплювалися нареченою радянські журналісти. «Салют, Мартин!» – вітали нареченого французькі.

Після стажування Мартину Петровичу запропонували місце радника з культури. Це було дуже до речі, тому що Мішелін зібралася народжувати, і переїзд на батьківщину чоловіка був небажаним. Батько хотів назвати хлопчика Петром на честь діда, але Мішелін наполягла на імені Вілен на честь річки, на просторах якої спалахнуло їхнє кохання.

Узагалі-то, Вілен Мартинович Зайцев для вітчизняного вуха звучало дещо неоковирно, але для французького поєднання Vilaine Zaitzev було досить елегантним.

У Парижі Vilaine Zaitzev безжурно прожив цілих сім років, доки в 1964 році набрав швидкість Леонід Ілліч Брежнєв і зіштовхнув на узбіччя Хрущова, який упіймав ґаву.

Нова команда відразу почала всюди розставляти своїх людей. У результаті Мартина Петровича відкликали до Москви, де пред’явили звинувачення в надмірній любові до французів і звільнили у зв’язку з неповною відповідністю виконуваній роботі.

* * *

– Нічого, прорвемося! – бадьоро сказав він дружині. – Звісно, Миколаїв не Париж, зате там у моєї мами будинок, причому в самісінькому центрі – на вулиці Лягіна.

– А хто такий Лягін? – запитала Мішелін. – Член Політбюро?

– Ні, Лягін – розвідник, Герой Радянського Союзу. Був страчений фашистами в 1944 році.

– Вибач, Мартіне, не знала...

Мішелін завжди називала Мартина на французький манер «Martin», однак він не ображався, бо теж звертався до дружини по-нашому – Міша.

– Нічого, Мішо, скоро ти знатимеш багато із того, про що раніше не здогадувалася.

– Papa, quand est-ce que nous allons?? – запитав семирічний Вілен, прицмокуючи смачною шоколадною цукеркою, до назви якої затесалося мамине ім’я – «Мишко на Півночі».

– Синку, повтори те ж саме, тільки російською. І запам’ятай – тепер це твоя єдина мова.

– Тато, коли ми їдемо? – слухняно повторив Вілен і додав: – А чому єдина?

– Тому що в СРСР навіть негри похилих років говорять російською, хоча наш Миколаїв – це Україна... А їдемо ми за три години з Курського вокзалу.