Просмотров — 344

12-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЩО ФРАНЦУЗУ – ДОБРЕ...
                                
Частина 1

 

Усупереч побоюванням Мартина Петровича, в Миколаєві Міші й Вілену сподобалося. Там були відразу дві річки – Інгул і Південний Буг – і аж три кораблебудівні заводи. Щоправда, через це Вілен мало не потонув.

* * *

Через декілька днів після переїзду, коли все, як сказав тато, утрусилося і устаканилося, Вілен пішов із бабусею Тосею на річку. Річка протікала в десяти хвилинах ходу від домівки. Щоправда, до справжнього пляжу добиратися було далеченько, але й маленький утоптаний п’ятачок на березі цілком міг згодитися...

Вода була теплою, і Вілен із неї майже не вилазив. У них у Франції біля дому побудували дитячий басейн, і до своїх семи років Зайцев уже непогано плавав. Але річка була кращою за басейн, бо на ній стояв пароплав. Це був морський суховантаж страхітливих розмірів, який нещодавно зійшов із похилого стапеля – спеціальної гірки, якою побудовані кораблі з’їжджають у воду. Але зараз суховантаж стояв нерухомо, розмірковуючи, як би йому краще розвернутися, щоб не зачепитися за береги. І Зайцев стояв. Ось так вони і стояли: один на мілині – по пояс у воді, а інший – посередині річки.

Несподівано корабель здригнувся й почав повільно розвертатися. Коли він повернувся до Зайцева спиною, вода раптом заворушилась і стала якоюсь гумовою. Гумовими щупальцями вона вчепилась у Вілена, підхопила, перевернула і стукнула головою об дно. Потім його закрутило, немов відламок сірника, і всі спроби виринути закінчувалися однаково: куди б він не гріб, усе одно натикався на пісок.

Помітивши недобре, бабуся Тося стрибнула в гумову воду, однак, не зробивши і двох кроків, загрузла, як у розплавленому асфальті. І тоді вона закричала з такою силою, що її почули на борту.

Крик був тривожним, як протиповітряна сирена, тому капітан навіть не став роздумувати, у чому справа, а просто дав команду: «Стоп, машина!». Вода миттю розгладилася, і на її поверхні з’явилася голова Вілена з виряченими очима. А потім до берега долинув грізний голос, посилений бортовою акустикою:

– Ать! Ать! Ать! Ви там що, читати не вмієте, салаги? Ать! Ать! Ать! Для кого таблички написані? Чи жити набридло?

У відповідь бабуся Тося підхопила однією рукою онука, а іншою – одяг і кинулася навтьоки, наче винувата школярка.

Але хоч як швидко вони не бігли, а все ж помітили табличку, що сховалась у високих кущах, на якій друкованими літерами було виведено:

НЕБЕЗПЕЧНА ЗОНА: КУПАТИСЯ СУВОРО ЗАБОРОНЕНО!