Просмотров — 265

12-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЩО ФРАНЦУЗУ – ДОБРЕ...
                                
Частина 2

 

Того року Зайцев до школи не пішов, бо за правилами до першого класу брали із семи років. А йому сім років виповнювалося тільки наприкінці листопада. Ось і довелося Вілену відкласти вже куплений хрусткий ранець із зошитами й пеналом і піти до дитячого садка. Там його швидко відучили раз у раз переходити на французьку, ставлячи в кут під час тихої години. А стояти в кутку, коли всі лежать і на тебе дивляться, було дуже незатишно, якщо не сказати жахливо. Тільки наше «жахливо» французькою звучить іще жахливіше – «Horriblement!». Але це страшне слово Вілен повторював уже не вголос, а подумки.

* * *

Усе ж інше було просто чудовим, особливо pouding і Юрко Галкін. Пудингом за французькою звичкою Вілен називав комкувату манну кашу, яку на заздрість усім поїдав із величезним задоволенням. Решта ж запихала в себе дитсадівський пудинг з огидою, але швидко, бо вихователька обіцяла відстаючим вилити манну кашу за комір.

А Юрко Галкін йому подобався за вміння гавкати по-собачому. Подумаєш, скажуть деякі, гавкати будь-хто вміє. А от і ні, бо Юрко гавкав так, що відгукувалися всі собаки в окрузі, а завідувачка дитячого садка Віра Степанівна хапалася за серце.

Класно гавкав! А гарчав іще краще! І ніхто його відучити не міг, хоча Галкіна теж ставили в кут, від чого той уже не гавкав, а тихенько скавучав.

* * *

У школі стало гірше. Якось відразу всі дізналися, що Вілен приїхав із Франції. І почали йому заздрити. Причому заздрили подумки, а дражнилися вголос. Але ж він був не винен! Мало хто звідки приїхав! Ось Катька Корабельникова приїхала із Кривого Рогу, так ніхто ж її криворожкою не називає. А Вілена відразу прозвали Французом. Начебто, і не дуже образливо, але якби ви тільки чули, як це вимовлялося!

Особливо старався Льова Баранов – відомий лобуряка й порушник усього, що можна порушити. Узагалі-то, його ім’я було Левко, що в перекладі з давньогрецької означає «той, хто має зовнішність лева». Але якщо товстун Баранов і тягнув на лева, то дуже дурного й до того ж нахабного. Тому розбишацьке ім’я Льова сиділо на ньому як влите. Зайцев Левка побоювався, і Левко, відчувши це, просто не давав Зайцеву проступу.

Одного разу, зловивши на перерві Вілена, Баранов затиснув свого товстого носа товстими пальцями і противно загугнявив:

– PIp-sIl-tre-kum-telja-pase Нумо, переклади, Французе! Переклади! Переклади!

Кожне своє «переклади» Баранов супроводжував дзвінким щигликом і підморгував роззявам, які зібралися навколо.

Так тривало доти, доки Вілен не здогадався, що це зовсім не французька, а співуча українська і, ковтаючи сльози образи, «переклав»:

– Піп-сіль-тре-кум-теля-пасе.

За «правильний» переклад він отримав схвального потиличника й утік під глузливими поглядами, серед яких, утім, траплялись і співчутливі.