Просмотров — 180

12-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЩО ФРАНЦУЗУ – ДОБРЕ...
                                
Частина 3

 

У старших класах на нього чекало ще одне розчарування. Виявилося, що ім’я Вілен у Радянському Союзі означає не красиву французьку річечку, а щось зовсім інше, якщо не протилежне. Виявилося, що тут це розшифровується як Володимир Ілліч Ленін – єдиний непохований у країні мрець, який лежить посеред Москви у спеціально побудованому будиночку. Щоправда, Леніним Вілена не дражнили – за таке могли й зі школи турнути, але потиличники і стусани почастішали.

* * *

Ось і виходило, що все, чим обдарувала Вілена Зайцева Франція, у СРСР оберталося справжнім покаранням.

Як кажуть, що французу – добре, те нашому – смерть! Але особливо важко було на уроках французької. Літня «француженка» Маргарита Тихонівна незлюбила його відразу, як тільки в п’ятому класі почались уроки іноземної мови. Ні, краще б вони вчили німецьку чи англійську, тоді б Зайцев був як усі. А так він був найкращим, і при ньому Маргарита соромилася своєї вимови. До речі, абсолютно справедливо, бо, незважаючи на університетський диплом, французькою вона говорила як продавець із кавказьких гір. Ну, на зразок: «Купи апелсин, девушк! Харош апелсин, сладки-сладки: палчики откусиш!».

Розуміючи це, Маргарита нервувала і, щоб хоч якось виправдатись у власних очах, зрізала Француза на граматиці запитаннями з підручника для четвертого курсу інституту.

* * *

Коли Вілен зрозумів, за що його не люблять, то почав спеціально перекручувати свій паризький говірок. Але це не допомогло, бо Маргарита вирішила, що він її передражнює. Так Вілен і мучився до самої пенсії, тільки не своєї, а Маргаритиної. На щастя та не стала зволікати й уже в дев'ятому класі пішла на заслужений відпочинок, а перед цим познайомила їх із новою вчителькою, такою молоденькою і красивою, що Баранов на весь клас спантеличено вигукнув: «Ховайся в жито!».

– Баранофф, парле франсе! – суворо зупинила Левка Маргарита, закликаючи злісного порушника дисципліни говорити французькою.

– Гуд бай, май лав, гуд бай! – промекав Баранов слова відомої пісеньки олександрійського грека Деміса Русоса, який стрімко входив у моду, причому зробив це таким гугнявим голосом, що клас покотився зі сміху.

Нова вчителька теж захихотіла, але під суворим поглядом Маргарити почервоніла і, щоб приховати збентеження, кашлянула в кулачок.

– Діти, познайомтеся з Юлією Анатоліївною. Тепер вона викладатиме французьку мову. Сподіваюся, що ви вже достатньо дорослі, аби...

– Проводжати її додому, – не витримав Баранов.

– Аби поводитися гідно й не заважати навчальному процесу, – крижаним тоном закінчила Маргарита. – А ти, Леоніде, вийди із класу!

На диво Левко не кинувся до коридору як зазвичай, а зіщулився й винувато пробубонів:

– Маргарито Тихонівно, я більше не буду! Чес-слово!

– Гаразд, сиди. Але до першого зауваження, – трохи здивовано мовила Маргарита.

Хоча чому тут дивуватися, коли всім відразу стало зрозуміло, що Баранов закохався в нову училку по самі вуха, тому не бачив жодного сенсу виходити з класу без неї...

* * *

Юлія Анатоліївна, на відміну від Маргарити Тихонівни, до Вілена не прискіпувалася. Навпаки, вона відразу оцінила його вимову й користувалася будь-якою можливістю, щоб підправити свою. Вона була хорошою вчителькою, бо любила вчитися.

Щоправда, від Баранова зовсім порятунку не стало: зі своєю французькою він не становив для Юлії Анатоліївни ніякого інтересу, тому своє нерозділене кохання зганяв на Вілені товстими кулаками. Власне, цими кулаками він і загнав Француза до боксерської секції.