Просмотров — 264

13-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЗУБ ЗА ОКО
                                
Частина 2

 

Але коли почалися тренувальні бої – спаринги, Вілен зрозумів, що бити людину по обличчю набагато важче, ніж гамселити грушу. І не тому, що обличчя ухилялося, а тому, що ухилялася власна душа.

– Зайцев, прокинься! – роздратовано кричав тренер. – Не підтискай лапи! Бий по черепу! І цілься на десять сантиметрів углиб!

Від цих слів до горла підступала нудота, і лапи остаточно опускалися. Чим миттю користувався суперник і вбивав свій кулак у череп Вілена сантиметрів на вісім.

– Баба! – лаявся тренер. – Він же легший від тебе на три кеге!

Зайцева вже вигнати хотіли, але до секції прийшла мама Мішелін (велика, до речі, шанувальниця боксу) і так подивилася на тренера своїми французькими очима, що той почервонів і буркнув:

– Гаразд, навчимо. Тільки нехай більше котлет їсть, м’язи нарощує.

– Тре б’єн! – сказала мама, що в перекладі означало «дуже добре».

* * *

Коли Баранов дізнався, що Француз записався на бокс, то відразу припинив чіплятися. А може, йому просто Юлія Анатоліївна набридла, тим паче, що вище трійки вона ніколи йому не ставила, та ще і прискіпувалася на кожному уроці.

– Із таким виразом обличчя треба вчити німецьку, – говорила вона, відправляючи Баранова за парту після десяти хвилин ганьби біля дошки.

– Це чому? – нахабно перепитував Левко.

– Тому що з таким обличчям беруть не в мушкетери, а до танкового корпусу Гудеріана. Ферштейн?

– Я не Ферштейн, я Баранов, – похмуро огризався Баранов, змушуючи клас тихенько хихикати, бо всім було ясно, що ферштейн – це не прізвище, а питання, на зразок «тобі зрозуміло?».

І хоча Баранов уже не надокучав, Вілен так втягнувся, що кидати не хотілося, адже тоді довелося б кинути і смачні кролячі котлети, які Мішелін готувала за французьким рецептом.

Та і тренер, як обіцяв, почав учити Зайцева по-справжньому. Від цього у Вілена постійно свербіли зуби, а щоки набули рожевого відтінку, ніби він тільки-но повернувся з лазні. Зате поступово його лапи припинили підтискатися й навіть дещо подовжилися, так що іноді він міг дотягнутися до обличчя суперника.

* * *

Місяців через три тренер виставив Вілена на перші справжні змагання.

– Битимешся із Кривуліним. У нього другий юнацький. Поб’єш – і тобі розряд дамо! Тільки запам’ятай: у Кривуліна прямий праворуч добре поставлений, так що ховай ліву вилицю... Нумо, як я вчив – бий на десять сантиметрів углиб!

На десять сантиметрів у Вілена не вийшло. Але коли Кривулін урізав йому в ліве око, Француз мимоволі заплющив очі й подовженою лапою вибив супротивнику зуб. Навіть капа – така пластикова штуковина, яку боксери вставляють у рота, – не допомогла. Бій відразу зупинили, і суддя своєю рукою підняв руку Вілена, показуючи, хто переможець.

Тренер теж вискочив на ринг і почав хвалити Зайцева, але в роздягальні сказав, що удар був слабким.

– Таким ударом і муху не приб’єш, а людину – і поготів! – сказав тренер і жартома двинув учня у плече, від чого той звалився на лаву.

– А як же зуб? – запитав Зайцев, кліпаючи посинілими від Кривулінського кулака повіками.

– Зуб? – перепитав тренер і подивився на Вілена, як лікар на хворого. – Не сміши мене жити! Зуб дитячий. Він у нього давно хитався, просто видерти не встигли.