Просмотров — 241

15-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БЛЕЗ ПАСКАЛЬ
                                
Частина 2

 

Тепер у нього немов відкрилося друге дихання. Він перестав пропускати заняття, а весь вільний час проводив у студентській бібліотеці, конспектуючи наукові праці корифеїв електроніки, оскільки всі підручники аж до п’ятого курсу вже перечитав.

«Тунельний діод», «тригер», «перехідний процес», «кварцовий генератор» та інші мудровані слівця звучали для нього, як труба для кавалергарда. А імпульсний паяльник став відточеним клинком шпаги, що кличе до бою.

Під керівництвом Мурляна Зайцев екстерном пройшов курси квантової фізики і спеціальні розділи вищої математики. Причому махати кулаками на рингу для цього не знадобилося, а ось поворушити мізками довелося неабияк. Але найбільше Вілена вразила навіть не легкість, із якою тепер давалися науки, а їхня краса, яку неможливо пояснити.

* * *

Якось пізно ввечері, коли в лабораторії, окрім них із Мурляном, уже нікого не було, він завів розмову на цю тему.

– Красиві науки, кажеш? – перепитав Валерій Іванович, коли Вілен закінчив свою плутану промову. – А ось у цьому якраз немає нічого дивного.

– Але чому? Адже математика – це не живопис і не музика.

– А тому, що і фізика, і математика так само, як музика й живопис, описують гармонію світу.

– Але ж світ не завжди гармонійний, – заперечив Вілен, згадуючи звірячі обличчя суперників на рингу.

– Завжди! – відрізав Мурлян. – А того, що спочатку здається не дуже красивим і корисним, ми просто до кінця не зрозуміли. Якщо хочеш стати справжнім ученим, усвідом головне: світ створений Богом, а Бог не помиляється.

– Але ж Бога немає, – розгублено мовив Вілен.

– Звідки ти знаєш?

– Так ми залік із наукового атеїзму складали.

– Науковий атеїзм... – посміхнувся Валерій Іванович. – Це такий самий парадокс, як живий труп. Якщо атеїзм – наука, то в нього має бути предмет вивчення. Але свій предмет, тобто Бога, атеїзм заперечує. Отже, за визначенням, він наукою бути не може.

– То виходить, ви вірите в Бога?

– Може бути, – нерішуче відповів Мурлян. – Може бути... Тут, розумієш, яка справа... Виявляється, усі визначні вчені на якомусь етапі обов’язково впиралися лобом у стінку... Ну, не могли вони, як не билися, знайти кінцеве пояснення своїм теоріям, і тому найчесніші з них приходили до думки про Творця Всесвіту. Інакше нічого не виходило. А чи вірю я?.. Ти про Блеза Паскаля чув?

– Звісно! Визначний французький фізик, – як на іспиті, відкарбував Вілен. – Його ім’ям одиницю сили тиску назвали.

– Правильно. Так ось Паскаль сказав... точно не пам’ятаю, але сенс такий: «Якщо Бога немає, і я в Нього вірю, то не втрачаю нічого. Але якщо Бог є, а я в Нього не вірю, то я втрачаю все»... Ну, гаразд. За такі розмови ми обидва з інституту вилетимо на радість науковим атеїстам.

* * *

І хоча до цієї розмови вони більше не поверталися, Вілен запам’ятав її надовго. Але застосував творчий підхід і переробив Паскаля трохи під себе. Причому настільки схоже, що підробка майже не впадала в очі. Тепер слова знаменитого фізика звучали так: «Якщо Бога немає, а я в Нього не вірю, то не втрачаю нічого».

Так Вілену було спокійніше, бо втрачати він не любив.