Просмотров — 149

16-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БОРОТЬБА З «КІНДЗМАРАУЛІ»
                                
Частина 1

 

Інститут Вілен Зайцев закінчив відмінно, але без червоного диплома. Заважали трійки з наукового атеїзму, марксистсько-ленінської філософії та... фізкультури. Тут уже Семенович постарався, хоча була б його воля – він би й із фізики цьому відщепенцю трійку поставив.

Ніхто не здивувався, коли Француза залишили на кафедрі електроніки, адже Вілен давно значився серед улюбленців Мурляна, який уже цією кафедрою завідував.

Відтоді минуло скільки-то років, а потім іще стільки ж. Точніше сказати важко, бо час тихо й непомітно пересипався з колби до колби, немов у пісковому годиннику. У цьому піску грузнуло все, так що не дарма та епоха отримала образливу назву «застій». А може, і дарма? Адже коли все різко заворушилося, багатьом стало зрозуміло, що стояти на місці краще, ніж бігати в пошуках роботи.

* * *

Одним із перших це відчув професор Мурлян. В епоху гласності, ну, це коли говори що хочеш, і нічого тобі за це не буде, він організував молодіжний клуб «Трибуна електронника». Назва була правильною, тому клуб протримався цілий місяць. А потім виявилося, що Мурлян розповідає студентам не про принцип дії польових транзисторів із керуючим p-n переходом, а міркує про Бога та інші сторонні предмети.

Це стало зрозуміло, коли до парткому прийшов донос від невідомого доброзичливця. Основний же удар був зроблений по моральному вигляду професора, несумісному зі званням наставника радянської молоді.

Коротше кажучи, звинуватив доброзичливець Мурляна у споюванні студентів під час літньої практики в підшефному колгоспі. І це була чистісінька правда, якщо не зважати на суть. А суть була такою: із нагоди отримання грамоти від правління колгоспу професор дійсно пригостив свою бригаду із дванадцяти осіб пляшкою сухого грузинського вина «Кіндзмараулі», яке двадцять років тому купив у знаменитому абхазькому ресторані «Гагріпш», до речі, побудованому без єдиного цвяха.

І хоча ресторан був без цвяха, Мурлян на цвях напоровся. Адже на його біду епоха гласності збіглася зі всесоюзною антиалкогольною кампанією, яка вилилась у справжню війну.

До речі, це була єдина військова кампанія, яку СРСР начисто програв...

* * *

Коли Мурляна звільнили, Зайцеву стало зле. Новий завідувач кафедри Валентин Павлович Селезньов (і, як пізніше з’ясувалося, той самий доброзичливець) швидко показав, хто в домі господар. Він порозсовував усіх друзів Мурляна на менш цікаві, а значить, і менш оплачувані теми, розчистивши тим самим місце для своїх дармоїдів. Таких знайшлося чоловік п’ять, і вони дійсно були дармоїдами, бо щодня після роботи за щільно зачиненими дверима смоктали зі своїм шефом спирт «Рояль». І нічого їм за це не було, тому що ніхто їх за цією справою не спіймав. А писати доноси друзі Мурляна не вміли.