Просмотров — 194

16-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БОРОТЬБА З «КІНДЗМАРАУЛІ»
                                
Частина 2

 

Але біда ніколи не приходить сама. Одного разу вночі Вілен устав попити водички й раптом помітив, що перед лівим оком маячить якась темна пляма у вигляді півмісяця. Це було дивно, адже світло він не вмикав, але, тим не менше, на тлі непроглядного мороку пляма виділялася ще більшою чорнотою.

«Приверзеться ж таке!» – подумав Зайцев, жадібно сьорбаючи воду з носика чайника.

Однак уранці пляма не зникла. «Головне – не панікувати!» – вирішив Вілен і, промивши око холодною заваркою, поплентався на роботу.

Початок дня не міг бути гіршим. Постійно моргаючи оком у надії стерти пляму, він налетів на Селезньова, який стояв посеред лабораторії з чашкою гарячої кави й щось палко пояснював лаборанту Мишку Мальцеву. У результаті кава рівномірно розподілилася між синім халатом Мишка й білими штаньми завідувача кафедри.

* * *

– Ви що, п’яні? – заверещав Селезньов, випускаючи з обпеченої руки порцелянову чашку.

– Так, п’яний! – несподівано для себе відповів Вілен і з викликом додав: – Тільки пив я не з вами...

У лабораторії запала загрозлива тиша. Це був бунт. А для придушення бунту існує лише один засіб – страта через повішення. Та оскільки шибениці під рукою не виявилося, Селезньов демонстративно відштовхнув носком білого штиблета порцелянові уламки й мовчки вийшов геть.

– Ні фіга собі чого! – видихнув Мишко, який іще не навчився приховувати емоції.

– Вілене, ти що, дійсно п’яний? – жахнулася старший науковий співробітник Зіночка Васильєва.

– Не чекав, друже, не чекав! – схвально прогудів доцент Микола Трофименко. – Але хтось же повинен був йому це сказати. Ти думаєш навіщо він каву вранці п’є?

– Навіщо? – машинально запитав Вілен.

– Аби перегар перебивати! Тільки все таємне стає явним, особливо, коли кава закінчується. Однак не розумію, що на тебе найшло?

– А що тут розуміти? – знизала плечима Зіночка. – Тиха вода береги рве…

* * *

Вілен і сам не знав, що на нього найшло. Швидше за все, винною була чорна пляма. Адже кажуть про людину, у якої все йде шкереберть: устав із лівої ноги. А він, схоже, устав із лівого ока.

Аби не відповідати на запитання колег, Вілен пробрався до свого закутка, відгородженого двома старими шафами з документацією, і взявся за роботу. Він увімкнув осцилограф, кинув на його клеми контакти від плати, над якою працював протягом останнього місяця, і почав крутити ручки. Екраном побігли хитромудрі зубці, схожі на вежі фортеці, понівечені ворожими гарматами. Проте Вілену їхній вигляд сподобався... якби не чорна пляма і не шпаруватість (тобто відношення періоду імпульсів до їхньої тривалості), що не вписувалась у розрахунки.

Зайцев нагрів паяльник і почав чаклувати над платою. Але краще б він цього не робив, бо відразу спалив дуже дорогу й рідкісну мікросхему, яку Селезньов вибивав через міністерство.

Тремтячою рукою Вілен витер лоба і втупився у вікно. Але нічого гарного він там не побачив. Із вікна на нього нахабно витріщався чорний півмісяць.

* * *

А наступного дня нова секретарка й водночас племінниця Селезньова – Галка Зубова на прізвисько Зубочистка, не приховуючи зловтіхи, тицьнула йому свіжий наказ. «...Уживання вина в робочий час... псування державного майна в особливо великих розмірах... зрив графіка робіт... звільнити...» – прочитав уривки фраз Вілен Мартинович.

Усе інше приховувала огидна чорна цятка.