Просмотров — 234

17-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ВИВЕДЕННЯ ПЛЯМ
                                
Частина 1

 

Виправдовуватися Зайцев не пішов, хоча Зіночка настійно рекомендувала. Було зрозуміло, що уявне «вживання вина в робочий час» і спалена мікросхема – тільки привід. От Мишко два місяці тому під час суботника впустив осцилограф, і йому нічого не було, окрім усної догани. Навіть премію не зняли. Бо Мишко загрози для Селезньова не становив, а Вілен із його талантами був німим докором творчій неспроможності завідувача кафедри. До того ж Зайцев чудово знав, хто ховався за підписом «доброзичливець», і не приховував цього.

Якось на банкеті з нагоди виконання великого державного замовлення (для конспірації горілку наливали з чайника), коли черга дійшла до Зайцева, він, дивлячись просто в очі Селезньову, промимрив неслухняним язиком:

– Пропоную випити за нашого шефа! – і, дочекавшись, коли той розплився в усмішці, ляпнув: – Доброзичливці всіх країн, єднайтеся!

Селезньов від несподіванки поперхнувся, і його довго били по спині профорг Засоха й секретар комсомольського бюро Нечаєв.

Так що тепер пощади чекати не доводилося.

* * *

…Півдня Вілен Мартинович підписував обхідний лист і оформляв у відділі кадрів документи. Іще півгодини він збирав свій нехитрий скарб і прощався з друзями. Друзів виявилося двоє – Мишко й Зіночка. Решта ховали очі.

Дорогою до сімейного гуртожитку він зайшов до поліклініки. У реєстратурі сказали, що окуліст приймав у першій зміні, так що приходьте завтра. Зайцев зрадів цій звістці, бо йти до лікаря було страшнувато.

Аби заспокоїти нерви, Вілен Мартинович вистояв годинну чергу за горілкою. Узагалі-то він хотів узяти чвертку, але стало шкода даремно витраченого часу, і він узяв півлітру. Закуску довго не обирав, бо у продажу були тільки плавлені сирки «Дружба» й консервована морська капуста.

Прийшовши додому, він виклав покупки на кухонний стіл, потім налив повну склянку й миттю вихилив її. Такими дозами Зайцев іще не пив, тому мало не виплюнув напій, але врятувала морська капуста, яка замінила кляп.

– М-м-м, – замукав він набитим ротом. – М-м-м...

Але це було не мукання грізного бика, а, швидше, мекання переляканого козеняти.

* * *

Горілка зробила свою справу. Вранці Зайцев прокинувся від невимовної туги, яка тупою голкою колола його зсередини. До того ж, іще не розплющивши очей, він побачив чорну пляму.

 – М-м-м, – замукав він. – М-м-м...

Мізки відгукнулися болем. І тут до голови увірвалася розпечена думка: «Житло!». Вілен Мартинович раптом уповні усвідомив, що означає для нього звільнення. Адже кімната в сімейному гуртожитку належить інституту, і виходить, що тепер він не має на неї жодних прав. Повернутися до Миколаєва і стати тягарем для батьків-пенсіонерів не дозволяла гордість. Залишалося винайняти кут і шукати нову роботу. Щоправда, можна було й підхалтурити, пишучи курсові й дипломи для багатеньких студентів. Тільки як, коли чорна пляма, хоч і мала вигляд півмісяця, але ставила на його кар’єрі жирний хрест?

Тому, відклавши питання про добування грошей на потім, Зайцев швидко вдягнувся й рушив до поліклініки.