Просмотров — 259

17-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ВИВЕДЕННЯ ПЛЯМ
                                
Частина 2

 

Окуліст виявився затишним дідком-боровичком зі старого мультфільму. Схожість із мультяшним грибом підкреслювали сиві локони, які стирчали з-під білої шапочки. Але ще більше він нагадував шевця без чобіт. Тобто очник був сліпим, як кріт, про що красномовно говорили товсті лінзи його окулярів.

– На що скаржимося, юначе? – бадьоро сказав боровичок і закліпав опуклими очима.

– Пляма перед лівим... Чорна... Заважає... Через неї мікросхему спалив... – плутано пояснив Вілен Мартинович.

– Пляма? – пожвавішав боровичок. – Дуже добре! А ось ми зараз її й намалюємо.

Змовницьки підморгнувши збільшеним оком, лікар видобув із ящика білий аркуш і поклав на стіл. – Малювати вмієте?

– Вмію... Танк... Вид спереду... І ще людей у далечині... – забурмотів Зайцев, і стало зрозуміло, що пацієнт нервує.

– Дуже добре! – не помічаючи його хвилювання, знову зрадів лікар. – Тільки танк у далечині не треба. Ви мені пляму поблизу намалюйте.

– Це як? – не зрозумів Вілен Мартинович. – Вона ж в оці!

– Але ж ви її бачите. Ось і малюйте. Ну, ніби це хмаринка на небі. Нумо-нумо! Ось олівчик...

Зайцев невпевнено присунув аркуш і почав малювати. Як не дивно, вийшло схоже.

– Дуже добре! – похвалив боровичок. – А тепер сідайте в це крісельце. Я зараз капну вам в око маленьку крапельку. Ви почнете трохи гірше бачити, але це мине.

– А раптом не мине? – стривожено запитав Зайцев, відчуваючи, що в нього спітніли долоні.

Лікарів він боявся з дитинства, особливо зубних. Але зуб – справа така: його і вставити можна. До того ж зубів як-ніяк тридцять два. А ось очок або очів (від хвилювання Вілен забув, як правильно) рівно в шістнадцять разів менше, і вставляти їх – марна справа. Був у них в інституті один професор зі скляним оком. Головне, сам дивиться сюди, а скляне око – туди. Через це ніхто не міг зрозуміти, бачить він твою шпаргалку чи ні...

Коротше кажучи, окулістів Вілен боявся ще більше, ніж зубників.

* * *

– Та ви не хвилюйтеся. Зараз подивимося на очне денце, – солодким голоском проспівав дідок-боровичок, який, схоже, почав впадати в дитинство. – Капнемо атропінчику, почекаємо, доки зіничка розшириться, і звіримо картиночку з оригінальчиком.

Лікар набрав до піпетки прозорої рідини, спритним рухом відтягнув нижню повіку й капнув.

– От і все! А ви боялися. Посидьте на стільчику в коридорчику, а я вас покличу. Флоро, дитинко, давай наступного...

Неосяжних розмірів медсестра із квітковим ім’ям Флора відчинила двері й басовито викрикнула в отвір:

– Наступний!

* * *

Діагноз боровичка був невтішним, але, загалом, не смертельним. Виявилося, що в Зайцева лопнула судина. Окуліст дав направлення до лікарні, що для Вілена Мартиновича в його нинішньому положенні було дуже непогано. У всякому разі про подальшу долю можна було поки не думати.

Палата дісталася спокійна. Годували стерпне. Спочатку, щоправда, лякали процедури, особливо уколи в око. Але людина до всього звикає. Звик і Зайцев. До того ж на тлі інших він був ніби й не хворий. Не те, що його сусід по тумбочці, який узагалі нічого не бачив і постійно перевертав компот.

Через два тижні інтенсивної терапії чорна пляма почала зменшуватися, а незабаром і зовсім розсмокталася. Вілен Мартинович був щасливий і на прощання довго тряс руку свого лікаря. Той кривився, але терпів.

* * *

Одним словом, у лікарні було як на круїзному теплоході: той собі пливе, а ти лежиш і вусом не ведеш.

Зате на березі на Зайцева чекали неприємності. Із гуртожитку його виписали, так що довелося винайняти кут у бабусі-пенсіонерки.

Із роботою теж виникли проблеми. Селезньов добре постарався, і Зайцева звільнили за статтею «невідповідність займаній посаді». Звісно, можна було б поборотися, але супротивника прикривала важка артилерія, проти якої боксерський досвід нічого не значив.

Тому, швидко проївши свою худу заначку, Вілен влаштувався сторожем до обласного комітету комсомолу. Платили мало, зате вночі можна було спати в холі на розкішному килимі, а вдень креслити схеми і збирати всілякі електронні штучки.

Бабуся спочатку бурчала через плями олова на столі й запах каніфолі, але коли квартирант зібрав електричний дзвінок, який умів щебетати, ніби соловей, відразу подобрішала й навіть подарувала банку яблучного повидла.