Просмотров — 137

18-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ДЖАЙПУР
                                
Частина 2

 

– Що це? – запитав Вілен, розглядаючи добротний триповерховий будинок за таким самим добротним цегляним парканом.

– Моя заміська резиденція, – навіть не намагаючись приховати самовдоволення, відповів Кон. – Гарна?

– Гарна! – підіграв другу Зайцев. – Не гірша від обкому комсомолу.

– Про обком забудь. Його завтра-післязавтра колишні комсомолісти поділять і по кутках розтягнуть. Ситуація називається – «наставляй кишеню». І треба бути останнім ідіотом, щоб нею не скористатися.

– Так ти теж по цій лінії?

– Бери вище – по партійній. Партія в нас – керманич, тому йде попереду й дорогу підростаючому поколінню протоптує. Ну, годі: хто менше знає, той довше живе... Я тут закуску приготую, а ти поки в душ сходи. А то пахне від тебе, вибач за щирість, не комільфо.

«Непристойно», – машинально переклав Француз і пішов митися.

* * *

– Одружений? – запитав Кон, коли вони випили по другій і добре закусили грибочками, стерлядкою й чорною ікоркою.

– М-м-м... – промимрив Вілен із набитим ротом.

Але Юрко все зрозумів і сказав:

– Та від тебе на кілометр тхне холостяком. І в прямому, і в переносному значенні. Гаразд, про бабів потім. Нумо, вихилимо по третій і поговоримо про справу.

Не без жалю відклавши курячу ніжку, Зайцев приготувався слухати.

– Справа – точняк! – неквапно почав Кон, закурюючи «Мальборо». – Ми з другом відкрили кооператив. Називається «Джайпур»...

– Джайпур? – перепитав Вілен.

– Так, Джайпур. Місто таке в Індії. Красиво звучить. Але це не важливо. Важливо, що в нас є рахунок у банку. А в держпідприємств повно безготівки. Вони переказують гроші нам. Ми переводимо їх у готівку й робимо відкат.

– Що робите?

– На лапу даємо директору й головному бухгалтеру. І всі задоволені. Зметикував?

– Ні. Я не зрозумів, за що вони вам гроші перераховують.

– Та за що завгодно. За фарбування труб, наприклад. Або за стрижку газонів.

– І ви насправді їх стрижете?

– Наче нам нема чого більше робити! А коли приходять перевіряючі, що за умов нинішнього безладу буває рідко, то їм теж треба підсунути.

– А якщо не візьмуть?

– Візьмуть і ще попросять. А якщо попадеться якийсь ідейний і запитає, чому трава нескошена, йому популярно пояснять, що іще як скошена, просто її інтенсивно поливали, ось вона й виросла знову... Тепер зрозуміло, чи ще запитання будуть?

– Запитання одне: навіщо ти мені це розповідаєш?

– Запитання приймається. Кидай свій обком і чимчикуй до нас. Тут позавчора замовлення надійшло цікаве. Одному великому заводу треба встановити сигналізацію. Причому встановити реально. Під ключ – від розробки телеметричних систем до впровадження. А хто в нас найкращий електронник? – запитав Кон і замість відповіді націлився виделкою в співрозмовника.

– А твій компаньйон не проти? – щоб потягнути час, запитав Вілен.

– Через нього не переймайся. Найближчі три роки він буде зайнятий іншими справами.

– Якими?

– Строк мотатиме! Ну, то що?

– Я згоден.

– Ну, ти й опудало! Ти ж навіть не запитав, скільки я платитиму.

– А скільки б ти не платив, усе одно це буде більше, ніж я зараз отримую.

– Це буде ДУЖЕ більше, – багатозначно додав Кон і потягнувся за графінчиком.