Просмотров — 220

21-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЕКСПЕРИМЕНТ
                                
Частина 2

 

Для завершення експерименту наступного дня він зав’язав праве око. Але навіть не доїхав до роботи, бо ще на автобусній зупинці нагрубив одному типу, котрий, як Зайцеву здалося, кинув глузливий погляд у його бік. На грубощі тип не відповів, і це ще більше розлютило колишнього боксера. Кров прилила до голови, і він ударив у нахабну пику. Але не вцілив, бо одним оком було важко приміритися. Зате здачу Вілен Мартинович отримав по повній програмі.

Справа в тому, що «нахабна пика» виявилася капітаном міліції у відпустці, через що Зайцев миттю опинився в її найближчому відділку, а потім і в камері попереднього ув’язнення. До речі, коли Вілен зірвав із себе пов’язку, то його кривдник відразу перетворився на досить симпатичного молодого чоловіка.

– Ну, тепер тобі, батьку, вила, – утішив сусід по камері, спійманий цієї ночі за пограбування продуктового магазину.

Із тяжкого духу було зрозуміло, що до приїзду міліції він устиг ґрунтовно ознайомитися з асортиментом винно-горілчаного відділу.

– Які вила? – злякався Зайцев.

– Криві! Ти шо, без поняття? Вила – це в’язниця! Тепер намотають по повній. Ти ж, у натурі, на самого Івушкіна бочку покотив. Від нього серйозні злодії роги заламують, тільки п’яти виблискують. А ти попер на танк із голим задом. Ну, гаразд, нумо знайомитися, – співкамерник простягнув широку лапищу, прикрашену хитромудрим татуюванням, і відрекомендувався: – Пеца.

– Одноокий, – у тон йому відповів Зайцев, оскільки відчув, що «Вілен Мартинович» під склепінням підвальної камери прозвучить якось незграбно.

* * *

Протягом наступних двох годин Пеца встиг вивалити на Одноокого стільки подробиць про тюремне життя, що того почало нудити. Особливо Вілену не сподобалося, що до фраєрів, тобто не злодіїв, на зоні ставлення, м’яко кажучи, не дуже. Пеца сформулював це так: «Злодії фраєрів давлять», – і відразу розповів про деякі способи тиску, після чого Зайцеву сильно захотілося пити.

Але обійшлося. Незважаючи на клятвені запевнення Пеци, що йому тепер вік волі не бачити, наступного ранку конвоїр відвів абсолютно зневодненого Вілена Мартиновича до кабінету, де, окрім слідчого із шорстким прізвищем Ширшов, несподівано опинився Валерій Іванович Мурлян. Судячи з того, як старанно завідувач кафедри ховав погляд, стало зрозуміло, що йому теж незручно.

– Ваш? – суворо запитав слідчий Ширшов.

– Наш, – немов винуватий школяр, тихо відповів доктор наук.

– Ну, скажіть спасибі, що Івушкін був не при виконанні й у цивільному. Тож поки легко відбулися: стаття 173 Адміністративного Кодексу «дрібне хуліганство»... А ви, дивлюся, молодці. Таку характеристику надряпали, що порушника не до в’язниці треба, а до санаторію для передовиків праці. Уче-ені! – останнє слово Ширшов вимовив так, ніби воно було лайливим. – Гаразд, підпишіть тут і тут – і вільні! Штраф стягнуть за виконавчим листом. А особисто вам, громадянине Зайцев, раджу більше до нас не потрапляти, особливо протягом  найближчих півроку. Удруге характеристика не допоможе.

– Він більше не буде, – невпевнено проказав Мурлян. – Він випадково...

– Випадково? – підвищив голос слідчий. – Випадково в натовпі обрав саме капітана міліції, у якого на обличчі написано, що він капітан міліції? А може, ваш Зайцев сліпий? Тоді лікуватися треба, тільки не в окуліста, а у психіатра... Хворостенко, проведи!

* * *

...Так, розумний попався слідчий. Відразу вхопив суть. А чому тут дивуватися: на те вона й міліція, щоб дивитися під корені й виривати гнилі!

Більше Зайцев не експериментував. Але коли відчував, що від раптового напливу злоби смокче під ложечкою, злегка прикривав ліве око. І якщо встигав зробити це вчасно, то ставало легше.