Просмотров — 166

22-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

МОЛОТКОМ ПО КРИШТАЛЕВІЙ ВАЗІ
                                
Частина 1

 

Після того випадку на Зайцева почали дивитися з побоюванням. Адже якщо боксер почав вдаватися до кулаків, то нічого доброго не чекай.

Вілен Мартинович відчував, що відносини між ним і колективом досягли точки кипіння, але змінити нічого не міг. Утім, один шанс був – доробити перетворювач нелінійних імпульсів і довести всім, що, незважаючи на обставини, він залишився класним фахівцем.

На роботу Зайцев почав приходити першим, а залишати роботу – останнім. Це, до речі, дозволяло практично не зустрічатися з колегами, адже до його закутка насмілювався зазирати тільки Мурлян, і то лише в разі крайньої виробничої необхідності.

Але коли теоретичні викладки були начорно закінчені й настав час збирати прилад для практичних випробувань, перед лівим оком знову виникла чорна пляма. Це був удар у сонячне сплетіння, після якого людей виносять із рингу. Але Зайцев устояв, і на півзігнутих ногах побіг до лікарні. Чомусь він очікував знову зустріти добродушного дідка-боровичка, із легкої руки якого перша пляма розсмокталася. Але минуло стільки років, що навряд чи таке було можливим.

* * *

Так воно і вийшло. У кабінеті сидів похмурий чолов’яга з модною нині триденною щетиною на м’ясистому обличчі.

– Ну? – запитально буркнув він, коли Зайцев, тремтячи, привітався.

– Розумієте, у мене вже таке було... Тут іще дідок працював... Я йому намалював...

– Ну! – нетерпляче перервав лікар.

– Ну, і розсмокталася... Після уколів...

– Нумо, або говорите до пуття, або до побачення. У мене хворих повний коридор. Що у вас розсмокталося?

– Пляма... в оці... А зараз знову...

– Семене Прокоповичу! Та це ж вони від нервів! – пролунав радісний старечий голос із процедурної, і в кабінеті з’явилася добродушна бабуся в білому халаті. – А ви не хвилюйтеся, любчику. Лікар у нас гарний, тільки суворий.

– Добре-добре, Наталю Никифорівно, самі розберемося, – не стримав усмішки лікар, через що похмурий чолов’яга відразу перетворився на доброго дідуся-боровичка, тільки молодого. – Вибачте, стомився трохи... Ну, то що у вас сталося?

Підбадьорений підтримкою, Зайцев більш-менш зрозуміло пояснив суть проблеми.

* * *

– Травми голови були? – запитав лікар після знайомих процедур.

– Я боксом займався.

– Зрозумі-і-іло... Займалися б краще шахами.

– До чого тут шахи? – не зрозумів Вілен Мартинович, бо його думки були далекими й сумними.

– До того, що шахи розум розвивають, а бокс – убиває. Ось уявіть дорогу кришталеву вазу – тендітну й витончену... Уявили?

– Так.

– А тепер скажіть: чи станете ви бити по ній молотком? Можете не відповідати, це питання риторичне. Так ось, наш мозок набагато дорожчий і кришталевіший за будь-яку вазу, а ми гамселимо по ньому кулаками і ще хочемо, щоб після цього очі дивилися, вуха чули й зуби не випадали.

– Так це в мене через бокс?

– Думаю, що так. До речі, треба б вам Святе Письмо почитати, якщо, звісно, не читали.

– А до чого тут...

– А до того, що там є чудові слова про очі.

Лікар трохи помовчав, а потім процитував напам’ять:

–А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне... Це з Євангелія від Матвія. Вражаюче влучно сказано, чи не так?