Просмотров — 427

22-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

МОЛОТКОМ ПО КРИШТАЛЕВІЙ ВАЗІ
                                
Частина 2

 

Вілен Мартинович не відповів. Ці прості слова обпекли його. Він згадав свої нещодавні експерименти й раптом зрозумів причину всіх нещасть: його ліве око давало перекручену картинку, перетворюючи світло на темряву. А він іще дивувався, звідки ця дратівливість, і чому його сахаються люди!

Він поділився своїми думками з лікарем, який уважно його вислухав і сказав:

– Якщо в людини щось болить, та хоча б мізинець на правій нозі, вона мимоволі стає не такою життєрадісною, як раніше. А тут усе-таки не мізинець, а око!

– І що мені тепер робити?

– Для початку треба пройти обстеження. А там подивимося, – ухильно відповів лікар.

* * *

Через два тижні Зайцев сидів у тому ж кабінеті й чекав на вирок.

– Вам необхідна операція, – нарешті сказав лікар, відкладаючи картку із вклеєними результатами аналізів. – Але вона не з дешевих...

– І скільки коштує це задоволення?

Лікар на секунду замислився й назвав таку суму, від якої перехопило подих.

– Але в мене немає таких грошей, адже це майже річна зарплата!

– Не думаю, що ви стільки заробляєте, – невесело посміхнувся лікар.

– Чому?

– Тому що вартість операції я назвав у доларах. Так зручніше: нулів менше.

Від цих слів Зайцев зануривсь у стан «гроггі» – так у боксі називають короткочасну втрату свідомості після пропущеного удару в підборіддя.

– Та ви не хвилюйтеся! Із операцією можна почекати, а поки обмежимося ліквідацією вашої плями, або, по-вченому, гематоми. Зараз з’явилися такі препарати, що й до лікарні лягати не треба, а на уколи будете приходити до мене.

* * *

Два дні Зайцев ходив чорніший за хмару, що було помітно навіть на тлі його звичайного похмурого стану.

– Вілене, ти не захворів? – заглянула до закутка Зіночка Васильєва.

Запитала вона не без побоювання, оскільки очікувала почути у відповідь якусь шпильку. Однак і не запитати не могла, оскільки стан Зайцева всіх пригнічував. Але чи то пляма перед лівим оком, що спрацювала як пов’язка, то чи страх операції дещо приборкали норов Вілена Мартиновича.

– Добре, що зайшла, – несподівано сумирно відповів Зайцев і жалібно додав: – Мені порада потрібна.

– Порада? – стрепенулася Зіночка, оскільки, як і кожна жінка, любила радити. – Як її звати?

– Кого? – не зрозумів Зайцев.

– Як кого? ЇЇ! – Васильєва так і вимовила цей займенник прописними літерами. – Нумо, кажи, не соромся. Тут усі свої... Але я і так бачу – ти закохався! То як її звати?

– Гематома! – гірко видихнув Зайцев, уже шкодуючи, що дозволив ув’язати себе до пустої розмови.

* * *

Але Васильєву, яка нанюхала таємницю, збити зі сліду було нелегко. За півгодини вона знала все.

– Лікарі нічого не тямлять! – твердо заявила Зіночка. – Тебе вже одного разу лікували, а користі – пшик! Тут треба діяти по-іншому.

І вона розповіла Зайцеву жахливу історію про чоловіка однієї своєї подруги, у якого був гідраденіт, або, по-народному, суччине вим’я, яке заводиться під пахвою й болить так, що спати доводиться з піднятою рукою. Так ось розумна подруга повела чоловіка не до лікарів, а до чаклунки Стелли, яка саме зараз дає сеанси в старому кінотеатрі «Червоногвардієць», тому Зайцеву треба кинути все і мчати туди, причому не просто мчати, а підстрибом!

Видихнувши це, Зіночка подивилася на Вілена Мартиновича з такою материнською ніжністю, що він мало не заплакав. Але вчасно опанував себе й запитав:

– То вона його вилікувала чи ні?

– Не запитуй дурниць: якщо Стелла когось не виліковує, то карма така! До речі, як у тебе з кармою?

– Нормально, – невпевнено відповів Вілен Мартинович, оскільки не зовсім розумів, що це за звір, але пам’ятав, що «карма» в буддистів – це ніби начальник в’язниці, який визначає всі вчинки позбавленої свободи людини.

– А якщо нормально, то чому сидиш? Біжи швидше, тільки гроші не забудь!

– Скільки? – холодіючи, запитав Зайцев, але у відповідь почув лише двозначну суму, до того ж не в доларах, а в рідних рублях.