Просмотров — 132

25-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЩУП ВИСТАВЛЯЄ РАХУНОК
                                
Частина 1

 

Зайцев приїхав дуже вчасно. За його допомогою батьки швидко закінчили ремонт. Але це не означало, що Вілен Мартинович власноруч фарбував двері, склив лоджію та клеїв шпалери. Він зробив краще, а саме: найняв ремонтну бригаду й по-царськи з нею розплатився.

Тато, щоправда, докорив:

– Даремно ти розкидаєшся грошима, та ще весь пакет при них виніс.

– Тато, але це ж трудяги, а не бандити, причому всі як один дуже симпатичні. Ну, може, окрім одного...

– Так, один був зухвалий, – підтримала його Мішелін. – А ось із маляршею Катрусею ми відразу подружилися. Кмітлива дівчинка. Закінчила четвертий курс кораблебудівного, а на канікулах просто підробляє. Між іншим, я її телефон записала, так що подробиці можеш дізнатися сам...

– Мамо, та вона ж моєю донькою могла бути!

– А ти хіба проти молодої дружини? – здивувався батько. – Тим більше, що у твоїх жилах тече французька кров. Я б не відмовився, адже...

Договорити він не встиг, бо Мішелін, розсміявшись, ухопила його за чуприну і змусила Мартина Петровича кілька разів хитнути головою.

– Козлику, і в тобі кров заграла? А як же я? Чи ти вирішив улаштувати гарем?

– М-е-е! – промекав тато і, обійнявши Мішелін, пояснив: – «М-е-е!» козлячою мовою означає: «Я більше не буду!».

* * *

Через два дні, насмілившись, Зайцев зателефонував і запросив Катрусю до шашличної, адже, на щастя, тепер він міг це собі дозволити. Спочатку вийшов невеликий конфуз, бо без малярської спецівки Вілен Мартинович Катрусю не впізнав, настільки вона була гарною в ситцевій сукні й білих босоніжках. Так, так, не красивою, а саме гарною: не троянда, а польова ромашка. Це особливо Зайцеву сподобалося, бо він уже знав, що у троянд бувають шипи.

* * *

Вечір видався чудовим! Соковиті шашлики запили шампанським, а потім довго гуляли містом. Катруся читала вірші. Вона знала їх безліч і читала без завивань, а так само природно, як дзюрчить струмок. Один він навіть попросив переписати і, хоча, загалом, ніколи не захоплювався поезією, у якомусь дивному хвилюванні перечитав його перед сном.

Дочитавши, Вілен Мартинович вимкнув світло й уже в темряві повторив: «Ми знову разом, слава Богу!».

* * *

Після того вечора вони зустрічалися щодня. І Вілен Мартинович нарешті зрозумів, що знайшов справжнього друга, бо тільки зі справжнім другом можна так легко мовчати. А зрозумівши це, він купив букетик ромашок і зробив пропозицію, заздалегідь приготувавшись до відмови. Але Катруся не відмовила. Тільки попросила почекати, доки вона захистить диплом. Вілен подумав, що за цей час він встигне розібратися з оком і підшукати житло, тому заперечувати не став. Вони зайшли до найближчого ювелірного і придбали дві обручки, а потім відзначили заручини в кафе-морозиво.