Просмотров — 221

25-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЩУП ВИСТАВЛЯЄ РАХУНОК
                                
Частина 3

 

– Кульгавий, біжи до Тарасового підвальчику, візьмеш випити й зажувати! – суворо кинув Щуп, двічі перерахувавши здобич і, природно, не повернувши зайве. – А ти, Французе, присядь: згадаємо роки золоті. Цікаво, а скільки будиночок затягнув? Гарний будиночок – просто в центрі...

Доки Зайцев гарячково міркував, як відповісти на підступне запитання, до розмови втрутився хлопець зі знайомою фізіономією.

– Щупе, чуєш...

– Чую, Кілю, чую, – скривився той. – Ну, чого тобі? Не бачиш, кореша зустрів?

– Відійдемо, кілька слів шепнути треба.

– Шепочи тут, чого сіпатися?

– Ні-і, треба сам-на-сам перетерти.

Щуп сплюнув і встав. А Зайцев нарешті згадав, де він бачив Кілю. Це був той самий тип, який дуже йому не сподобався серед симпатичних робітників ремонтної бригади.

* * *

– Ну, кажи, тільки швидко, – сказав Щуп, коли вони відійшли.

– Пам’ятаєш, я про хату розповідав, де з кахлем довбався.

– Це де капуста водиться? Тільки ти ж сам казав, що господарі постійно вдома зависають, а на мокруху я не ходжу.

– І не треба! Ти краще Француза помацай.

– А він тут до чого?

– Так це ж він на тій хаті з нами доларами з пакета розплачувався.

– Цікаве кіно виходить: прикуп сам до рук іде. І неслабкий прикуп, якщо ти правильно змалював розмір пакетика. Тільки не лізь поперед батька, сиди тихо. А ми зараз в іншу гру зіграємо: у підкидного дурника... Кульгавий, ти де?

– Тута я... і чотири пляшки! – реготнув Кульгавий, вискакуючи з кущів.

– Так чого стоїш? Наливай!

* * *

– Гарний ти хлопець, Французе! – задушевно протягнув Щуп, коли випили по першій. – Пам’ятаєш, як ми в очко Гнутого взули?

Зайцев не пам’ятав, але про всяк випадок кивнув головою.

– До речі, тримай. Можеш не рахувати, усе як в аптеці, – із цими словами Щуп простягнув Вілену Мартиновичу гроші, які тільки що забрав.

– Ти чого, перегрівся? – підкинувся Довбешка, устромляючи у стіл страхітливих розмірів ніж, яким він різав хліб і кришив огірки.

– Сам охолонь! Я з друзів грошей не беру й борги пробачаю.

– А чого ж ти відразу... – пробурчав Довбешка.

– Пожартував! – обірвав його Щуп. – Жарт такий... Наливай!

Від незвички Зайцева швидко розвезло. І через півгодини він уже бандитів не боявся й навіть почав розповідати анекдоти. Та й які вони були бандити? Зі Щупом він виріс мало не на одній вулиці. Кіля клав у них у ванній кахель і, до речі, добре поклав. Довбешка сховав ножа до кишені й реготав над черговим анекдотом за півкварталу до того місця, коли дійсно треба було сміятися. А Кульгавий і взагалі поводився скромно, не видаючи ніяких звуків, окрім вигуків.

Більше того, Вілен Мартинович уже анітрохи не шкодував про цю зустріч. Навпаки, він давно не почувався так добре. Адже за останні роки він розгубив не тільки друзів, але й таких далеких приятелів, про яких кажуть: чорт козі – дядько. Тому по душам говорити давно не доводилося. А тут сам Щуп – гроза їхнього району – розпитує про життя, про батьків, про Катрусю, знайомством із якою не забув похвалитися Зайцев. Причому розпитує з непідробним інтересом, як справжній друг, із яким багато років не бачилися. Це наповнювало душу гордістю. Адже його приймає на рівних той, кого він у дитинстві до смерті боявся. Отже, життя не минуло даремно! Отже, він теж чогось вартий!

Непомітно Вілен Мартинович розповів усе: і про інститут, і про свої плани на купівлю квартири, і про очікуване одруження, і навіть про завтрашній потяг.

* * *

Потім приходили ще якісь люди, і Кульгавому разів зо три довелося бігати до Тарасового продуктового підвальчику, власник якого під кінець і сам з’явився з кілограмом солоної кільки. І всім, хто б не підходив, Щуп пред’являв Зайцева й пояснював:

– Мій дружбан – Француз! Ми з ним росли разом. А зараз він великою людиною став – науку рухає.

– Та-а-к... Ми зі Щупом такі справи загортали! – неслухняним язиком підхоплював Зайцев. – Якось Гнутого у «двадцять одне» взули... Пам’ятаєш?

– Пам’ятаю! – відповідав Щуп і підливав «дружбану» до склянки.

Зате Вілен Мартинович не пам’ятав, як його завантажили до таксі, та як Щуп кричав услід:

– Не бійся, Французе: тепер ми тебе кинемо!..