Просмотров — 173

26-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

НЕ ВІР КРАДІЯМ
                                
Частина 2

 

На вокзалі Вілен Мартинович опинився швидше, ніж очікував. До відправлення потяга залишалося півтори години, і, щоб згаяти час, він вирішив кілька разів обійти привокзальну площу, заглядаючи до всіх магазинчиків і кіосків. Але не встиг він зробити і двох кроків, як його покликали:

– Привіт, Французе! Гуляємо?

Не обертаючись, Зайцев пішов швидше, бо відразу впізнав голос Щупа. Від учорашнього куражу не залишилось і сліду, тим більше, що вчора із собою не було пакета із грошима. Він ледве стримався, аби не побігти: тоді б Щуп зрозумів, що його почули. Але загубитись у натовпі не вдалося. Щуп теж пішов швидше і вхопив Вілена Мартиновича за лікоть.

– Не жени коней, Французе. Ти що, дружбана не впізнаєш? Я ж тобі обіцяв, що проведемо, ось і проводжаємо, хоча своїх справ достобіса. Тільки як тебе одного залишити, коли на бану угли ріжуть?

– Кого ріжуть? – не зрозумів Зайцев.

– Валізи, – кажу, – на вокзалі підцапують.

Від такого пояснення Вілен мимоволі притиснув сумку до грудей.

– Не дрейф: зі мною ніхто не поткнеться. А що в тебе там: золото-діаманти? – зареготав Щуп, задоволений своїм жартом.

– Курка, – якомога байдужіше відповів Зайцев, а сам подумав: «Може, минеться. Адже про гроші він не знає, та й у дружбі клявся».

– А бацили нема?

– Яка бацила? Курка свіжа.

– До чого тут курка? – тепер уже не зрозумів Щуп. – Бацила – це сало... Слухай, у нас до потяга вагон часу, ходімо по пивку вдаримо. Я пригощаю!

– Ну, гаразд, – погодився Зайцев, оскільки зрозумів, що Щуп усе одно не відчепиться, а в пивній вони як-не-як будуть не самі.

* * *

Так і було, хоча не зовсім. До привокзальної забігайлівки найнижчого штибу дійсно набилося люду – не проштовхнутися, але усміхнені пики Довбешки, Кілі й Кульгавого були помітні з першого погляду.

«А вони навіщо?» – сумно подумав Зайцев, перекладаючи сумку до правиці.

– Здоров, братане! – прогудів Довбешка і, немов читаючи думки, пояснив: – Ми, отже, так би мовити... ну, це...

Тут він остаточно загруз і замовк, не знаючи, що сказати далі. Кіля говорити не став, а просто простягнув руку, через що Зайцеву знову довелося перекласти сумку. Кульгавий же руки не подав, зате видав якийсь невиразний горловий звук.

– Чіпляйте пиво, а ми знадвору... – кинув Щуп, виймаючи гроші.

Довбешка відразу угвинтився до натовпу перед прилавком, нахабно розпихаючи народ. За ним, як піхота за танком, рушили Кульгавий і Кіля. Народ мовчав.

Вийшовши на подвір’я, Щуп шугонув компанію, яка розташувалась у кутку на перевернутих ящиках. Мужички пурхнули, мов пташки: видно, Щупа тут знали і зайвий раз зв’язуватися не хотіли, тим паче, що саме підійшли його дружки, озброєні пінними кружками.