Просмотров — 182

27-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

КРАХ
                                
Частина 1

 

Такого удару Зайцев не очікував. Усю ніч він тихо стогнав на верхній полиці, ухопивши зубами подушку, щоб не розбудити попутниць. Але одного разу не витримав, і стогін вирвався назовні.

– Вам погано? – пролунав знизу стривожений голос. – У мене є валідол.

«Мені б отрути!» – подумав Вілен, але вголос промимрив:

– Нічого, просто зуб прихопило. Зараз зігріється й минеться.

Але не минулося. Тому вранці, поглянувши в дзеркало, Зайцев себе не впізнав. На нього дивилася змарніла й пошарпана людина з червоними очима та скуйовдженою чуприною.

Він пішов до туалету, дорогою з ненавистю заштовхавши курку до сміттєвого контейнера, ніби вона була винною, що не вберегла гроші, і довго тер обличчя водою.

Настрою це не додало, а тут іще хтось почав смикати ручку.

– Ну, ви й засіли! Майте совість! Провідниця сказала, що через десять хвилин почнеться санітарна зона, а мені теж треба! – прокукурікав хтось із-за дверей.

– Почекаєте! – гаркнув розлючений Зайцев.

– Так я вже не можу...

– Усі не можуть. А ще раз стукнеш – я теж стукну.

Загроза подіяла: півнячий голосок затихнув, але змінився жалібним скигленням. Це було нестерпно! Утерши обличчя й пригладивши п’ятірнею волосся, Вілен вискочив зі свого сховища, мало не збивши з ніг якогось виснаженого очкарика. Але навіть не помітив цього, оскільки був готовий розтоптати весь світ.

* * *

Під’їхавши до свого житла на таксі (до повадок мільйонера швидко звикаєш, а в кишенях іще шаруділи залишки колишнього багатства), Зайцев зрозумів, які слова він найбільше ненавидить. Точніше, їхнє поєднання, котре зараз нахабно дивилося на нього з дверної вивіски, що тьмяно відсвічувала самоварним золотом:

СІМЕЙНИЙ ГУРТОЖИТОК № 2

«Сімейний гуртожиток № 2», – ледве стримуючи клекіт у грудях і бажання жбурнути у вивіску цеглою, уїдливо прошепотів Вілен Мартинович. І йому було від чого скаженіти!

Слово «сімейний» нагадувало про втрачені надії на весілля, що мало відбутися невдовзі.

Слово «гуртожиток» говорило про навіки втрачену можливість отримати власне затишне гніздечко.

А жирна двійка, звісно ж, була підсумковою оцінкою всього його минулого життя.

Глибоко нещасний Зайцев піднявся до своєї однокімнатної халупи на п’ятому поверсі і, не роздягаючись, упав на застелене ліжко.

А потім він заснув і проспав майже добу, чого раніше з ним ніколи не траплялося. Весь наступний день Вілен Мартинович просидів у кріслі перед телевізором, не маючи сил ані поворухнутися, ані зрозуміти, що це там миготить на екрані.

* * *

Щоб хоч якось збадьоритися, Зайцев заварив у кухлі міцну каву й випив дві таблетки цитрамону. А потім знову впав у крісло й почав міркувати, що робити далі.

Можна, звісно, написати заяву до міліції, чи то до поліції, як вона знедавна почала називатися. Але згадавши пики своїх «дружків», він зрозумів, що грошей не побачить ніколи, а ось неприємностей наживе. Адже, як то кажуть, у мафії довгі руки, і нехай Щуп не мафія, однак, судячи з розіграної їм комбінації з нібито випадковим спалахом гніву Довбешки, він був розумним. А розум, помножений на силу й жорстокість, – це небезпечно, якщо не смертельно, а саме смерті Зайцев боявся більш за все.