Просмотров — 141

27-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

КРАХ
                                
Частина 2

 

Перебравши ще з десяток варіантів, серед яких були й такі екзотичні, як вербування на Північний полюс або великий виграш у лотерею, Вілен Мартинович зрозумів, що найреальнішим залишається одне: відібрати гроші, як відібрали в нього. Але тільки не у своїх кривдників, а в тих, хто слабший.

Схоже, цим практично безпечним методом Щуп користувався давно. Тепер Вілен Мартинович був упевнений, що навіть той випадок із Дубиною був вдало підлаштований. Бо якщо просто обкласти пацанів оброком, то може й на горіхи перепасти, тим паче, що батько Назілі, точніше, Вадика Назіліна, працював у міліції. А зібрати грошову подяку за порятунок – це інша справа. Та і який нормальний пацан розповість батькам, що півгодини в річці простояв?

«Цікаво, а скільки з цього отримав Дубина?» – подумав Зайцев, відчуваючи хвилювання, ніби гончак, який узяв слід.

* * *

До проблеми відбирання грошей Вілен підійшов науково. Він дістав стос паперу й почав креслити різні схеми. До ранку навколо столу валялися пожмакані аркуші з вочевидь нездійсненними варіантами, зате перед Зайцевим лежав один не м’ятий, на якому були намальовані два прямокутники. Від першого з написом «Дитина» тягнулася стрілка до другого з написом «Батьки».

Появі цього малюнка передував довгий ланцюжок умовиводів. По-перше, Зайцев визначив, хто може бути слабшим за нього, і зробив висновок, що тільки діти. Але в дітей грошей немає. Зате вони можуть бути в їхніх батьків. Отже, треба знайти багатих батьків і відібрати в них дитину, а за повернення вимагати необхідну суму.

* * *

Схема була старою, як світ, але потребувала неймовірних зусиль.

По-перше, дитина має бути досить маленькою, але не молодшою за 6-8 років, щоб витримати кілька днів самотності.

По-друге, дитина має бути спокійною і слухняною, щоб не вийшло, як в оповіданні Марка Твена «Вождь червоношкірих». Там, хто не пам’ятає, викрадений хлопчик Джонні Дорсет влаштував викрадачам таке веселе життя, що замість викупу вони самі приплатили його таткові, аби той погодився забрати своє чадо назад.

А по-третє, і це було, мабуть, найголовнішим, треба було знайти такого багатого татка.

Подумки перебравши всіх знайомих, Зайцев уже хотів відмовитись і від цієї затії, але раптом згадав, що кілька років тому Зіночка Васильєва попросила відремонтувати вельми коштовну цифрову відеокамеру чоловіка однієї своєї подруги.

Зайцев упорався швидко й відразу ж отримав від несподіваного клієнта друге замовлення – встановити систему сигналізації у його офісі. Це було ще простіше. Зайцев швиденько зібрав свого «Зайчика», заодно додавши кілька нових хитромудрих датчиків.

Після випробувань, які пройшли блискуче, Вілена Мартиновича повели до директора фірми – того самого чоловіка Зіночкіної подруги.

– Вибачте, але мені треба вискочити буквально на дві хвилини, – сказав директор, коли Зайцев зайшов до кабінету. – Зараз повернуся, і продовжимо.

Коли він вискочив, Зайцев помітив за столом тихого й пухкенького хлопчика років шести, який дивився в монітор і по черзі стукав пальцем по клавішах «Enter» і «Escape».

– Дядьку, а ви на комп’ютерах розумієтеся? – запитав він.

– Ну, трошки. А що в тебе сталося?

– Мультик застряг.

– А як тебе звати? – поцікавився Зайцев, але тільки тому, що так треба було.

– Жориком. Але коли я виросту, то буду Єгором Полікарповичем.

– Це чому?

– Тому що мого тата звати Полікарпом Миколайовичем. У нього є чорна машина й водій дядько Кость.

– Напевно, твій тато – мільйонер?

– Звичайно! – підтвердив хлопчина. – У нього мільйон мільйонів...

Оживити мультик було не складно, і більше до приходу директора Вілен Мартинович не почув від хлопчака ні звуку.

* * *

Згадавши цю розмову, Зайцев витяг ящик столу й почав там із великою швидкістю ритися. Нарешті він знайшов, що шукав. Це була візитівка Полікарпа Миколайовича Козирєва – генерального директора фірми «Домобуд». Вілен відразу набрав Зіночку Васильєву й після виснажливої півгодинної розмови став володарем домашньої адреси своєї майбутньої жертви...