Просмотров — 141

28-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

КОЛО ЗІМКНУЛОСЯ
                                
Частина 2

 

Поступово прояснилася й дислокація, тобто розміщення стратегічних об’єктів. За гаражами знаходилася велика яма з водою, де, на думку дітвори, водилися втопленики. Жорик із Капою якось до неї впали, але їх урятував міліціонер, якого привела бабуся Бабарикіна. А впали, бо рятувалися втечею. А рятувалися втечею, бо Жорик, збиваючи цеглиною з дерева волан, уцілив до бабусиного вікна.

Яма була поганим місцем, оскільки інтересу для Зайцева не становила. Але було й добре – занедбаний Комсомольський парк, куди, не дивлячись на сувору заборону, частенько втікав непосидючий Жорик. Тут, серед диких дерев і кущів, він почувався відважним слідопитом. Саме тому й тікав один, бо відважні слідопити натовпом не ходять.

* * *

Це було те, що треба! Зайцев ретельно обстежив територію і в одному затишному куточку натрапив на колишню підсобку. Вона так заросла зеленню, що Вілен спочатку пройшов повз, але потім повернувся і, сильно подряпавшись гілками, продерся всередину. Його праця окупилася з лишком: в одній із трьох кімнаток виявився підвал.

Серце Зайцева вкотре за останній час стиснулося: підвал цілком міг стати завершальною ланкою його плану. Залишалося тільки заманити сюди допитливого хлопчика. Однак робити це самому було занадто ризиковано, до того ж у Вілена не було досвіду спілкування з дітьми. Зате в нього був досвід спілкування з різними електронними штучками. Звісно, довелося попотіти, але врешті-решт він вигадав і зібрав хитромудру систему, яка за сприятливого збігу обставин могла впоратися з поставленим завданням. А найголовніше, що в разі провалу вона давала шанс піти непоміченим.

Загалом, коли все було готово, Зайцев трохи злякався, але зла сила, яка поволі заволоділа його душею, змусила відкинути всі сумніви.

* * *

Система заманювання й уловлювання вийшла дещо громіздкою. Вона складалася з автомобільного акумулятора, світлодіодної стрічки, електричного замка, моторчика для закривання дверей за командою з пульта, переговорного пристрою, глушника стільникового зв’язку й інших необхідних дрібниць.

* * *

Доклавши чималих зусиль до встановлення й маскування своїх хитромудрих штучок, Зайцев відкрив мисливський сезон. Однак чекати довелося недовго. Уже на третій день, ближче до вечора, поблизу підсобки з’явився відважний слідопит. Він раз у раз припадав до землі, аби визначити, у який бік попрямували індіанці. Але слідів і близько не було, ніби індіанці стрибали по гілках.

Жорик уже хотів залізти на дерево, і він би заліз, якби в кущах не спалахнули вогники! Це було так несподівано, що Жорик здригнувся. Але цікавість узяла гору, тому відважний слідопит розсунув гілки й пішов уздовж смужки, яка світилася.

Вогники завели його до зарослого зіллям бетонного будиночка, потім пірнули в розчинені двері й почали спускатися кам’яними сходами. Слідопит нерішуче зупинився, але замість того, щоб повернути назад, приклав долоню до губ і дуже схоже видав бойовий клич індіанців: «Улу-лу-лу-лу!». Це було смішно, але найсмішніше, що індіанці миттю примчали. Попереду бігла Капа, за нею – Ножкін із Вірою, а замикав загін Толик Гусєв.

* * *

У голові Зайцева, який сидів у засідці, усе змішалося, немов від пропущеного удару в щелепу. І в цьому не було нічого дивного. Ну звідки, скажіть, він міг знати, що саме сьогодні Жорик умовить своїх друзів піти до парку й зіграти роль індіанців? Капа погодилася відразу, Ножкін із Вірою – після недовгих умовлянь, а Толик Гусєв – знічев’я.

Зрозумівши, що ретельно продуманому плану загрожує провал, а на другу спробу він навряд чи зважиться, Зайцев відчув таку пекучу злобу до завади, яка казна-звідки взялася, що остаточно втратив голову. А людина без голови собою не керує. Тому далі викрадач діяв ніби робот, якому віддають команди. Хто? Та той, хто оселився в душі. А оскільки Зайцев Бога до душі не пустив, то команди віддавала все та ж зла сила. І коли весела ватага зникла в підвалі, ця сила змусила його натиснути кнопку пульта, а потім узяти до рук радіопередавач і проговорити потойбічним голосом:

– Я завтра за вами прийду... Із тазиком для крові!

Звісно, це було сказано не серйозно, а лише для того, щоб налякати полонених до смерті й повністю підкорити їх собі. Але тільки полонені про це не знали...

* * *

Отже, коло замкнулося! І ми знову опинилися в тісному підвалі, де танцює вогник товстої свічки, яку Ілля раз у раз задуває, щоб вистачило до ранку.