Просмотров — 130

29-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ІЗ ПІДВОДНОГО ЧОВНА НЕ ЗІЙДЕШ...
                                
Частина 1

 

Для тих, хто забув, нагадаємо, що Ножкін почав розповідати про коваля і кравця й дійшов до найстрашнішого місця.

– То що потім? – байдужим голосом запитав Толик, коли Ілля замовк.

Але всі відразу зрозуміли, що байдужість була вдаваною. Гусак навмисне прикидався, щоб сильно не нервувати.

– Може, не треба далі? – запитала Віра. – А то маленькі вже тремтять.

– Це хто тут маленькі? – образився Жорик. – Мені вже вісім упало!

– А мені – вісім із половиною! – хмикнула Капа.

– Мені теж скоро буде з половиною. А тремчу я від голоду. Я жах як їсти хочу.

– Ти, Єгоре, завжди їсти хочеш, особливо, коли нема чого, – не втрималася Капа і, повернувшись до Іллі, додала: – Розповідай. Адже всі казки добре закінчуються.

«Це у книжках. А в житті й навпаки буває», – подумав Ілля, але вголос сказав: – Гаразд, слухайте далі...

* * *

...Вважаючи чудовисько людожером, кравець помилився. Адже розумні люди казали, що в лісах завівся не простий людожер, а такий злий, що через брак харчів і себе б з’їв. Але їжі йому завжди вистачало, бо прости    люд часто ходив за грибами-ягодами. А коли ліс замітало снігом, він розкопував ведмежі барлоги й пожирав їхніх мешканців.

Наприкінці зими ведмеді худнули й від голоду ставали злими. Якось один такий, не розібравшись спросоння, із ким має справу, вийняв із пащі лапу і з розмаху вдарив велетня по обличчю. Щоправда, ніхто цього не бачив, але як не повірити розумним людям? Ось і повірили, і почали величати лісове страховисько Лихом Однооким...

* * *

Сьогодні Лиху, вочевидь, пощастило: відразу два чоловічки!. Маленького він розірвав відразу, а великого вирішив залишити на потім. Аби марно не тягати його лісом, Лихо дістав із кишені своєї шерстяної хламиди – довгого плаща з ведмежої шкури – товстий якірний ланцюг і прикував здобич до осикового стовбура за ліву руку. Для цього йому навіть ковадло не знадобилося: він гукнув і увігнав долонею до залізного наручника тригранний цвях, який загнув великим пальцем. Переконавшись, що прив’язь надійна, Лихо посміхнувся й пішов шукати суницю, яка заміняла йому компот.

* * *

Коли коваль отямився й побачив, що залишилося від його брата, то трохи знову не знепритомнів. Однак у нього вистачило розуму цього не робити, тим більше що з хащі лунали звуки важких кроків і хрускіт гілок. Він трохи посмикався, але ланцюг тримав міцно. Тоді коваль дістав із-за халяви гострий, як бджолине жало, ніж-зачобітник, стиснув зубами осикову гілку й... почав різати руку.