Просмотров — 113

29-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ІЗ ПІДВОДНОГО ЧОВНА НЕ ЗІЙДЕШ...
                                
Частина 2

 

Зачобітник не підвів. Через хвилину наручник зіскочив із кістки. Обливаючись потом, коваль відірвав зубами рукав і передавив ним жили, аби вся кров не витекла. Одного разу він не стримав стогін і відразу почув, що звук кроків почав наближатися. Тоді коваль міцніше зчепив зуби й кинувсь у протилежний бік.

А коли очуняв, то всім свою історію розповідав, кожного разу додаючи нових фарб. А тим, хто сумнівався, руку показував.

– Дивіться, – каже, – яке лихо буває: в мене тепер замість руки – обрубок-кукса, а брата мого зовсім ізжерло. Отож, не треба за щастям ганятися. Щастя – це те, що тобі Бог дав. Ось із ним і живи!

* * *

Ножкін замовк. Мовчали й усі інші. Нарешті Гусак не витримав і запитав:

– Отже, коваль бідним став? Адже без руки багато не накуєш.

– Та ні, він іще більше розбагатів. По-перше, змайстрував собі залізний гак і призвичаївся поковки прямо з вогню вихоплювати, а по-друге, подивитися на нього почали приїжджати не тільки із сусідніх сіл, але й із самого Чернігова. Йому навіть довелося помічників наймати, а головним він призначив Іванка – старшого синка свого братика недолугого. Так що не згинула родина кравця, і мотлоху тепер у них вистачає. Навіть зайвий з’явився!

Ілля намагався говорити бадьоро, щоб підбадьорити інших, але це погано виходило.

– А що далі? Спіймали людожера? – запитав Гусак, намагаючись вгамувати стукіт зубів.

– Далі багато чого було, – тихо відповів Ілля. – Тільки ніякий він не людожер. Це коваль набрехав. А коли Муромець із Альошею Поповичем вирушили Лихо Однооке ловити, уся правда назовні мало-помалу й вийшла.

– То розкажи, – попросила Віра, насилу стримуючи тремтіння в голосі. – Устигнеш, поки ЦЕЙ не прийшов?

– Устигну: ВІН сказав, що прийде завтра.

– Із тазиком для крові, – додав Гусак і підозріло шморгнув.

– А-а-а! – заголосили Жорик і Капа.

– Гусаче, ну ти даєш! Думай, що кажеш. Хочеш, щоб я теж заревіла? – обірвала Толика Віра.

– Так це не я, це ВІН сказав.

– А ти цю гидоту повторюєш!

– А може ВІН... пожартував? – із надією сказав Гусак і раптом гаркнув на малечу: – Нумо, цить! Без вас тужно...

Це подіяло: Капа й Жорик разом припинили ридати й тільки ледь чутно схлипували.

– Може й пожартував, хоча навіщо для жарту стільки наворотів? – запитав Ножкін. – Один зв’язок чого вартий! Адже говорив ВІН із нами по радіо.

– Отже, не хоче, щоб його бачили, – здогадався Толик.

– А раптом у нього теж ока немає, як у Лиха? – припустила Віра.

– Або вух, як у медузи? – хмикнув Гусак.

– А чому Лихо був не людожером? – запитав Жорик.

– Це довга історія, – попередив Ножкін.

– А з підводного човна все одно не зійдеш, – понуро пожартував Гусак, – особливо, коли він на дні валяється. Так що часу в нас досхочу.

– Ну, тоді слухайте далі, – сказав Ілля...