Просмотров — 272

32-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

РОЗПОВІДЬ КУКСАТОГО
                                
Частина 1

 

Будинок коваля було видно здалеку. Оскільки пригожий будинок за версту себе показує. А будинок коваля був пригожим від коника до ґанку. Та і збудований із розумом. Ось дивися: під кожен куток гранітний камінь підмощений і в три берести замотаний, щоб підлога не пріла. І зруб скачаний не в холодну лапу, а в тепле обло, чи то пак торцями не у стик, а внапусток. І всі колодочки озерним мохом перестелені, що не кришиться й не сиплеться, аби вітер щілини не видув. А у вікна й пилинка не пропилить – так доладно вони слюдою затягнуті.

* * *

Тому ковалів будинок завжди сухий, теплий, світлий, міцний, ніби скеля гранітна, і ніякого вітру-буревію не боїться.

Але хоч міцність – радість, та тільки не вся радість у міцності. Опріч неї наші предки красу шанували. Ось і Куксатий справив будинок не гірший за терем. Лиштви мереживні, балясини під перилами фігурні, ґанок візерунками прикрашений, ворота – і сказати нічого! Головне, близько підійдеш – одні зарубки та надрізи, а назад відступиш – квіти та ягоди, та зірки небесні!

А на віконницях півні хвости розпушують. Поважали раніше півнів, бо вони найпершими очі продирають і кричати починають. Про них навіть крилата примовка літала: не князівської породи, а ходить із короною, не сторожем стоїть, а всіх будить.

А на верхівці білоструганого даху дерев’яний коник гарцює. Лапками перебирає, зубками клацає. Уночі, щоправда, зіщулиться, притихне, щоб чорний вовк його не помітив, зате вранці підхопиться й до сонця щодуху скаче, а хата за ним летить!

* * *

Так, гарний був будинок – не будинок, а хороми. Такий сам не піднімеш, а тільки з підмогою, або, як раніше казали, із поміччю. Це коли господар не грошима помічникам платив, а дружбою, звідки й вираз пішов: не з примусу, а з приязні. Звісно, пригощав господар друзів від пуза й обіцяв теж на поміч прийти чужі колоди тягати, а заодно назад їжі наїсти, котру своїм друзям допіру згодував...

Але про їжу та плату – кладемо на рот лату! А то почали про красу, а закінчили перерахунками. Тільки тут дивуватися нема чому. Адже від краси краса, а від користі користь! Ніби від земляного валу, що поперек ковальського двору горбиться. Вал лисий, і краси в ньому жодної, зате користі – подіти нікуди! Бо за валом – кузня, яка так і норовить будинок спалити. Воно ж для кузні іскра справа звична – що для собаки блоха. А хоромам іскри ні до чого! Тим паче, кожна колодочка мохом перекладена...

Ось і ловить пагорб гарячих бліх, щоб вони хороми не схоронили...

Помилувалися цією красою богатирі та стукнули у хвіртку, а дітлахи, отримавши, замість в’язки, бубликів добрячий шмат, або, як тоді казали, партику житнього хліба із сіллю (на що Бурушка сердито пирхнув), побігли гратись у свою підсікалочку. Але перед тим Муромець не забув запитати в чорнявого, як його татка звуть. Та не з цікавості, а задля справи.

– Усі звуть Тимошем, а коли чого треба, то Тимофієм Федоровичем величають, – швидко відповіло хлоп’я й кинулося наздоганяти білявого.