Просмотров — 239

32-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

РОЗПОВІДЬ КУКСАТОГО
                                
Частина 3

 

– То що з рукою сталося? – запитав Ілля.

– Брат мій зі страху знепритомнів, а я зі страху побіг куди очі дивилися.

– А чому брата не захистив? Снаги в тобі на трьох вистачить, – здивувався Муромець.

– Еге, ви б те чудовисько побачили – самі б побігли...

– Агов, ти того, легше! – із досадою перебив Попович. – Богатирі бігати не звикли, хіба що наздогнати кого...

– Так я ж не богатир, – відступився Куксатий. – У мене ж замість меча – молот, а замість щита – ковадло. А в лісі й того не було... Зиркнув, отже, він своїм оком тьмяним, і такий страх мене взяв, що ноги наперед голови побігли. Треба було, звісно, за брата заступитися. Тепер ночами туга та сором гризуть-загризають. Караюся, що втік тоді, як заєць полохливий, трохи в штани не наклав. Не дарма, мабуть, досвідчені люди кажуть: страх сорому не знає.

* * *

Коваль замовк і підняв важкий кухоль. Кухоль спокійно лежав у могутній руці, але коли Куксатий підніс його до губ, богатирі виразно почули дробовий стукіт зубів об глиняний обідок.

– Та-ак... залякав тебе розбійник лихий, – задумливо мовив Ілля й уперше за всю зустріч подивився на господаря із жалістю. – Отже, правильно його Лихом прозвали. Але я ніяк не второпаю, як він зі зброєю справляється? Адже з одним оком не повоюєш...

– Приціл не той, – підтвердив Альоша.

– Та всі очі в нього на місці. Правий, щоправда, якийсь мертвий. Як у небіжчика. Він їм гляне – аж мороз по шкірі продирає. Кажуть, він цим оком птаха у польоті збиває. Я думав, брешуть, але після того випадку повірив.

– Брешуть! – упевнено сказав Альоша. – Птаха і стрілою збити важко, а оком і поготів не зіб’єш. Хіба що біс у людину вселиться і своєю бісівською силою чаклунство здійснить. Але на диявола в нас управа знайдеться – хрест натільний і молитва. А око ми мечем вилікуємо – у нас мечі такі гострі, що луда враз з очей спадає.

– Якщо знайдемо... – задумливо мовив Ілля. – Але про це після поміркуємо, коли коваль про руку докаже.

– Ну, побіг я від Лиха щодуху – усю пику гілками пошмагав, – потупивши очі, продовжив Куксатий. – А як не пошмагати, коли пика зовні? І, головне, чую, що за мною погоні немає, а зупинитися не можу. Хоча краще б зупинився, бо з розгону до ями гепнувся. А там на дні сокира лежала, ніби навмисне на мене чекала, як кара Божа, – сокирищем у землю зарилася, зате вістря вгору вистромила. Ось я лівою рукою на це жало й напоровся. Зрізало дочиста, разом із жилами й кісткою. Добре хоч відразу не знепритомнів, а зметикував рукавом руку передавити, щоб кров не витекла. А коли прибіг до села, то не додому пішов, а до бабці Маланки, яка в нас замість лікаря. У неї на порозі й упав, аж горщик головою розбив. Це мене і врятувало. Оскільки бабця Маланка хоч і глуха, але горщик почула. Покликала мужиків – вони мене до будинку затягли, а бабка зробила пов’язку з подорожника і ще якихось трав, тільки їй відомих. Коли ж я трохи очуняв, то почалися питання: що й до чого, і де брат? Ось я і вигадав приповідку про те, як брата Лихо розтерзало, а я, щоб урятуватися, собі руку відчикрижив. І всі повірили... Окрім одного. Є тут у нас один спритний, Тимошем звуть...

* * *

Коваль витер піт із чола й винувато мовив:

– Інакше б мене душепродавцем прозвали, а так – ніби героя шанують. І як мені тепер із цим жити, не розумію! Себе ж не обдуриш... А може, живий іще братик мій? Адже я не бачив, що з ним Лихо зробило! Як думаєте?

– Може, і живий, – не дуже впевнено відповів Муромець, згадавши черепи на кілках. – Гадати не стану. Але коли відшукаємо Лихо, запитаємо обов’язково.

Більше від коваля богатирі нічого путнього не домоглися. Однак пообіцяли нікому не розповідати про почуте, але натомість і Куксатому наказали надалі не базікати про своє геройство, щоб хоч дітвору до брехні не привчати.