- Просмотров — 215
37-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ
НОВИЙ ГОСПОДАР
Частина 1
Наступний випадок, що остаточно відкрив Велесисі очі, стався під час другого правління Святополка Окаянного. Порушивши заповіді Господні, він убив трьох своїх братів – ростовського князя Бориса, муромського князя Гліба і древлянського князя Святослава. А коли на нього повстав четвертий брат, новгородський князь Ярослав, боговідступник закликав на допомогу волхва Жихана, про якого ходили чутки, що його чаклунська сила повертає ріки назад і переставляє гори.
За сто блискучих монет, один бік яких прикрашав напис «Святополк на столі», а інший – «А се його срібло», Жихан пообіцяв чорним закляттям розігнати військо Ярослава, що складалося з найнятих варягів. Велесиха сама бачила ці монети, коли Жихан повернувся до їхнього капища із княжого пиру і, дивлячись на неї каламутними від браги очима, співуче проказав:
– Іще не зійде сонце, як я піднімуся на міську стіну й силою Велеса кину ворогів Святополка у прах. Я бачу свою перемогу! – тут волхв закотив очі, виблискуючи налитими кров’ю білками, і підніс над головою стиснуті кулаки. – Хто мене зупинить, якщо Велес дав мені силу?
* * *
Зупинила грізного волхва проста деревинка. Коли вранці він вийшов за двері, провіщаючи своє славне майбутнє, несподівано дмухнув вітер і з високого старого осокора на голову Жихана гепнулася величезна суха гілка. Удар був такої сили, що гострий відросток пробив шапку чаклуна і встромивсь у тім’я, тим самим зруйнувавши легенду про дар віщування волхва, який так і не передбачив свою наглу кончину.
Однак на виправдання Жихана можна сказати, що деревинка була вочевидь непроста, і вітер дмухнув дуже своєчасно...
* * *
І хоча Велесиха зневірилася в ідолах, вона відразу знайшла їм заміну. Під час побиття Перуна залізними палицями чаклунка раптом помітила, як із намоклої колоди вилітають полохливі тіні, схожі на величезних кажанів. Тіні кружляли над водою, немов шукали нове укриття, але до людей, які стояли на березі, не наближалися. Лише одна спробувала вчепитися пазурами в рожевощокого хлопчика, але, ледве доторкнувшись до нього, із вереском відскочила.
Велесиха окинула швидким поглядом натовп і зрозуміла, що ніхто нічого не помітив. І навіть хлопчина, ніби нічого не сталося, бив паличкою по землі, наслідуючи мужиків із залізними палицями. А коли так, то щось відкрилося тільки їй! Отже, тільки вона стала володаркою таємниці, недоступної простому люду!
* * *
Кілька днів і ночей Велесиха обмірковувала побачене, доки не зрозуміла, що старі боги – усього лише дерев’яні футляри, у яких ховається якась невідома сила.
Але як наблизитися до неї? Як стати обраницею істоти, чиї чорні янголи кружляли над поваленим ідолом? На ці запитання в чаклунки не було відповідей, але було пристрасне бажання підкоритися цій силі та служити їй, як раніше вона служила Велесу й Перуну...
