Просмотров — 169

38-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЧОРНІ ЧАРИ
                                
Частина 1

 

Із кожним днем роботи в чаклунки додавалося. І хоча брала вона за своє знахарство без міри, так воно ж і здоров’ю ціни не складеш. Тим паче, якщо посинів, як на льоду посидів, то за колишній рум’янець останню онучу віддаси.

Тільки не кожен помічав, що після зцілення бісівського на нього інші біди навалювалися: щока на місце стала – ногу відняло, око перестало сіпатися – гикавка замучила, кілок із довбешки вискочив – чиряк на лобі виліз. А все тому, що Велесиха до себе народ чарівними путами прив’язувала, щоб хто хоч раз павутини торкнувся, потім усе життя в ній борсався.

Але болящих тілом чаклунка насилу терпіла. Їй до вподоби були болящі душею. Ну, яких заздрість, жадібність або пиха замучили. Хоча, якщо розібратися, то заздрість, жадібність і пиха не вельми одне від одного відрізняються, бо вони струмочки однієї річки. А річка ця, що навіть під час спеки не пересихає, гордістю зветься.

* * *

Зазвичай жадібні, заздрісні й пихаті скаржилися на сусідів. То в одного корова отелилася, то інший хату нову зрубав, то третій весілля на всю вулицю справив. Та хіба ж мало на світі щастя, що деяким – як кістка в горлі й навіть гірше. Адже кістку можна черствою кіркою проштовхнути, а ось жадібність, заздрість і пиха не проштовхуються й не розсмоктуються, поки в сусіда корова не здохне, або хата не розвалиться, або молоді після весілля горщики не поб’ють.

Тільки поки такої радості дочекаєшся, можна і збожеволіти. Ось і йшли ненависники до відьми, щоб та справу прискорила. І Велесиха прискорювала, та так сильно, що замість корови господар копита відкидав, а в новій хаті дах просто на гостей падав, а молоді після весілля не об стіни горщики били, а об свої голови.

Ох, і любила ж чаклунка гордих! А любила, бо вони не себе лікувати приходили, а інших занапащати. А інших занапащати – бісу догоджати. І чим більше Велесиха бісу догоджала, тим більшої сили набувала. А із силою й багатство її збільшувалося. Адже з гордих вона грошей драла удвічі більше, ніж зазвичай.

* * *

А ще піде чаклунка ввечері вулицею та все через паркани поглядає. Як побачить, що на подвір’ї народ веселий зібрався – чаї з піснями під липою ганяє, так і постукає та в господарів хлібця попросить або драночку на розпалювання, або ще якусь дрібницю, яку не шкода, тим паче, що чаї з піснями душі розм’якшили. Дадуть і забудуть.

А наступного дня в родині хтось захворіє, а то, дивишся, і зовсім помре. І головне, ніхто не згадає, як учора перехожій драночку дали. А дарма! Бо відьма опівночі наговорила на неї бісівське закляття. Міцне закляття – як лід на річці. Не розбити його ані молотом, ані сокирою. Тільки Святе хрещення ці кайдани розтопити може, та й то якщо людина захоче.

Бо без хотіння немає й веління...