Просмотров — 215

39-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

КАПОСНІ ДІВЧАТА
                                
Частина 2

 

Окрім молодих відьмочок, на службі в чаклунки був старий відьмак Яр, названий так на честь ідола Ярила. А по-іншому його і прозвати не могли – надто вже ярим був Яр. На світ він дивився спідлоба – тобто напустивши брови, зиркаючи непрямо, скоса, насупившись, похмуро, недовірливо й сердито. Щоправда, пряме чаклунство вживав рідко, віддаючи перевагу не закляттям, а пудовому кулаку.

Зате себе зачарувати любив. Вип’є настоянки «чортова борода» й бігає селищем із топірцем. Очі кров’ю налиті, бородище переплутане із квашеною капустою, зубами піну пускає й по-вовчому виє:

– Усіх приб’ю-ю-ю! Усіх поруба-ю-ю-ю!

І таки двох прибив, а то і трьох. Але нічого йому за це не було. Адже подавати скаргу княжому управителю-тіуну жодна яружна пика не наважиться, бо їх самих давно шукають, щоб на кіл посадити.

А ще Яр був ласий до жіноцтва. Він і на відьмочок поганим оком поглядав, але рукам волі не давав, бо Велесиха йому відразу сказала, як відрізала:

– І думати не смій! Вони в мене заговорені: зачіпиш – помреш!

– А якщо я ненавмисно торкнуся? – із надією запитав Яр, за звичкою скрегочучи зубами.

– Тоді ненавмисно помреш. А коли жити хочеш, то пильнуй, щоб вони до тебе не торкнулися.

* * *

Яр хоч і позбавляв життя інших, але зі своїм розлучатися не поспішав. Тому його першою турботою стало не підпускати відьмочок ближче, ніж на сажень. Але це було нелегко. Адже верткі дівчиська постійно поруч вертілися, раз у раз примушуючи відьмака рятуватися поквапною втечею.