Просмотров — 186

40-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ТАЄМНИЦЯ ЧАКЛУНКИ
                                
Частина 1

 

Хоча жила Велесиха досить потаємно, з певного часу з’явилась в неї ще одна таємниця, якою вона навіть зі своїми підручними не ділилася. А полягала таємниця в тому, що іноді чаклунка кудись ішла, після чого поверталася розлючена, розпатлана й подряпана.

Але якось наприкінці літа відьма повернулася з таємничого походу із задоволеною усмішкою та великим мішком. Навіть не сполоснувши обличчя, вона сховала лантух у своїй кімнаті з таким хитрим замком, що скільки Яр не ярував, але відкрити жодного разу не зміг.

* * *

Відьмочки просто згорали від цікавості, тому, залишившись одні, вони почали ламати голови.

– Золото притягла, – сказала Перуша.

– Таке скажеш! – заперечила Семаргла. – Мішок із золотом вона б від землі не відірвала. І потім у неї цього золота – хоч греблю гати! Ні, це дохлі жаби для отрути. Я навмисне понюхала, коли вона повз ішла.

– І що ж ти могла рознюхати, коли від тебе самої болотом за версту тхне?! – визвірилася Сварожа. – Жаб можна все літо тягати, а вона тільки в серпні їх припхала...

Тут відьмочки на мить замовкли, щоб обміркувати слушне зауваження.

* * *

А поки вони мовчать, дещо пояснимо. Серпень прозвали так іще за давніх часів, бо цей місяць серпи гріє, а воду холодить. Іншими словами, серпень уже не такий спекотний, як липень, але серпам дає роботу, а селянину – три турботи: і косити, і орати, і сіяти. Тому серпень іще називали зберихою та припасихою. Та він і дотепер таким залишився, ось чому й зараз зветься серпнем.

* * *

– А може, у серпні жаби найотруйніші? – перервала паузу Семаргла.

– Які там найотруйніші, коли ми їх усе літо жеремо! – заперечила Перуша. – У серпні вони, навпаки, найжирніші – пальчики оближеш...

– Це точно, – підтвердила Сварожа. – Зате павуки на бабине літо найсмачніші.

– Ну, вам, дівки, аби тільки поїсти й побазікати! – обірвала мрії товаришок Семаргла. – Наминаєте, доки не луснете. Ви краще на Велесиху подивіться – хоч і стара за віком, зате яка постава! Наш Яр так на неї яриться – аж пар іде.

– Так наш Яр жодної спідниці не пропустить, – іще більш замріяно мовила Перуша.

– Чого ж він від тебе біжить, корово? – ласкаво запитала Сварожа.

– Це я корова? Ти, Свароже, на себе подивися! Від твоєї пики навіть Яра вивертає!

– Розкудкудакалися, дурні курки! – долила оливи до вогню Семаргла.

На цьому місці розмова обірвалася, бо молоді відьми з вереском, гідним поросят, учепились одна одній у нечесане волосся, і пішла така битва, хоч мерців винось.