Просмотров — 123

40-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ТАЄМНИЦЯ ЧАКЛУНКИ
                                
Частина 2

 

Загалом, як не намагалися Перуша, Семаргла і Сварожа вистежити господиню, та якимось незбагненним чином завжди збивала розвідача зі сліду. Ось її худа спина ще миготить між стовбурами, а ось раз – і нема! Але так тривало лише доти, доки чаклунка не вирішила, що її відьмочки дозріли для серйозної справи. Того дня вона довго петляла глушиною й дозволила наздогнати себе лише біля непролазної стіни колючих кущів. Але непрохідним живопліт був лише для непосвячених, бо в ньому був таємний лаз, прикритий сухими гілками. Відкинувши першу, чаклунка, так і не обернувшись, владно гримнула:

– Ну, чого баньки витріщили? Допомагайте!

Захоплені зненацька дівчата мало не дали драла, але вчасно зрозуміли, що від людини, яка бачить спиною, далеко не втечеш.

– Здрастуйте! – хором вигукнули вони, а Перуша додала: – Ми тут лісом гуляли-гуляли...

– Цить! – сердито обірвала відьма. – Брехати не вмієш, а поки не навчилася, треба...

– Говорити правду! – із готовністю підказала Перуша.

– Дурепа! Правду ніколи говорити не треба, а коли брехати не вмієш, язика прикуси. І зарубайте на своїх нетямущих носах, що «здрастуй» кажуть тільки недоумки. А нам, відьмам, бажати недоумкам здоров’я ні до чого. Хочеш почати розмову – скажи...

– Гей ти! – підхопила Семаргла.

– Нарешті зрозуміла! – вишкірилася Велесиха. – А на вигляд найтупіша.

* * *

Коли відьмочки слідом за господинею протиснулися до розкритого лазу, перед їхніми здивованими поглядами... нічого особливого не постало. За кущами ховалася звичайна галявина, усуціль поросла бур’яном. На його соковитих стеблах хиталися фіолетові квіточки, схожі на пом’яті дзвіночки. Напевно, тому вони не дзвонили, але вельми виразно смерділи.

Коротше кажучи, бур’яни та й бур’яни! Яке диво! Однак за мить дівчата відчули якусь тривогу. Вони збилися до купи й закрутили головами.

– Еге ж, відчули, вовченята! – мовила Велесиха і схвально ляснула Сварожу по спині, від чого та, як підкошена, гепнулася на землю.

Але підводитися чомусь не поспішала, а заховала обличчя в бур’яни, жадібно вдихаючи смердючий аромат.

– Устань, недотепо! – крикнула чаклунка і з такою силою штовхнула розпростерте тіло, що воно миттю опинилося на ногах.

– Ти чого? – запхикала Сварожа. – Сама штовхнула, а тепер недоте-е-епою обзивається!

– А що, розумна? Цю травичку тільки дурень стане нюхати!

– Чому? – нагострили вушка подружки, оскільки любили нюхати різні трави, які їм Велесиха давала.

– Тому що ця трава геть мізки відбиває. Помітили, як тихо?

Почувши це запитання, відьмочки відразу зрозуміли причину своєї тривоги. Адже за колючими кущами ліс щебетав птахами, шарудів ящірками, цвіркав кониками, гудів осами, гавкав лисицями і хрустів гілками.

Галявина ж була оповита гробовою тишею ..