Просмотров — 193

41-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ПРОРОСЛИЙ ВАРЯГ
                                
Частина 1

 

– Отруйна трава! Будь-яку тварюку вбиває! – не без гордості заявила Велесиха. – Тільки мороки з нею багато. Вона повсякчас пити хоче – я вже змучилася ходити за водою на болото. Ну, нічого, тепер ви наввипередки побігаєте. Заодно свої мізки діряві провітрите, а то з незвички ще вріжете дуба. Ото ж бо, дивлюся, губи вже посиніли...

Від таких слів відьмочки, не змовляючись, кинулися до лазу і, відштовхуючи одна одну, спробували втекти.

– Куди? А відра! – загарчала Велесиха й тицьнула кожній по величенькій дерев’яній бадді. – Підете прямо – до самісінького болота потрапите. Тільки не втопіться, а то на вас відер не настачишся.

Коли шум кроків затихнув, чаклунка теж вискочила назовні, не забувши при цьому зірвати одну квітку. Винишпоривши очима листя, вона знайшла сонечко, яке мирно паслося, і накрила його пелюстками. Однак щілинку залишила, щоб сонечко могло втекти. Тільки воно не зуміло цим скористатися. Піднявши чорно-червоні закрилки й завівши моторчик, воно відразу впало на спину і, склавши на черевці ніжки, заціпеніло.

– Отруйно! Отже, комусь скоро пощастить! – захихотіла Велесиха й невідомо для кого уточнила: – Пощастить попасти на кладовище…

* * *

Треба сказати, що чаклунка анітрохи не перебільшила вбивчу силу цього бур’яну.

Колись його називали «цар-травою». Але не за красу квіточок, а за те, що його отрута була страшнішою за царський гнів. Вона вважалася настільки небезпечною, що володіння цар-травою в деяких країнах каралося смертю.

Однак стародавні греки й ще більше стародавні китайці примудрилися робити зі смердючого бур’яну отруту для стріл. А у високогірному Непалі цей дурман підсипали до приманки для тигрів.

Знаменитий історик Плутарх писав, що отруєні фіолетовими квітами воїни римського полководця Марка Антонія спочатку втрачали пам’ять, а потім вони блювали жовчу.

 За переказами, саме так помер знаменитий хан Тимур, який надів тюбетейку, просочену отруйним соком.

* * *

Але існує й більш рання легенда. Кажуть, що виконуючи свій дванадцятий подвиг, силач Геракл витяг із царства мертвих триголового стража Цербера. Засліплене яскравим сонячним світлом, чудовисько почало брикатися. При цьому із трьох його пащ бризкала отруйна слина, і там, куди вона потрапила, виросли отруйні стебла. А оскільки відбувалося це поблизу грецького міста Аконі, то траву назвали аконітом.

Але були в неї й більш страшні імена:

чорний корінь,

вовкобій,

козяча смерть,

залізний шолом,

простріл,

прикриш...

Аж мурашки біжать спиною, особливо від цього прикриша, схожого на кришку труни...