Просмотров — 202

45-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ЛОМИГА
                                
Частина 1

Начальника княжої варти Бову, який вірою і правдою служив Володимиру Красне Сонечко, Муромець пам’ятав добре, хоча з часу їхньої першої зустрічі багато води спливло. А Бова й хотів би забути – та не виходило: надто незграбною для нього ця зустріч видалася.

Одного разу Бова перегородив дорогу якомусь незнайомцю, що побажав цієї ж миті постати перед князем Володимиром. А князь Володимир якраз великий пир затіяв з нагоди заручин своєї улюбленої племінниці Запави Путятівни і знатного купця Солов’я Будимировича. Тому став Бова на воротах, як скеля гранітна, – ні обійти, ні об’їхати! Ось прибулий і не об’їжджав, а легенько обійняв неосяжного Бову впоперек і заніс до гридниці, де князь бенкетував.

Коротше кажучи, осоромив гірше нікуди. Одне втішало: незнайомець виявився не абиким, а богатирем Іллею Муромцем, який самого Солов’я-розбійника скрутив! Та і князя він шукав не заради порожніх розмов, а щоб попередити про похід Калина-царя на стольний град...

* * *

Багато води відтоді спливло. Був би живим Бова – усе б нашим богатирям про синка свого розповів, нічого не приховуючи, але помер, бідаха. Адже в особистих охоронців можновладних осіб, чи то драбантів, як їх величали раніше,  усі сили на охорону чужого тіла йдуть – куди вже тут за своїм угледіти! Хоча дурної сили в охоронців-драбантів було надмірно, наче у могутніх коней, котрих теж називали драбантами…

Ось Бова одного разу за собою й не вгледів: узяв і через завзятість на зимовому полюванні вперед виліз, хоча князь Володимир наказав йому ззаду сидіти.

Але Бова висунувся, щоб оглянути територію й особисто все перевірити. Та сам до засідки й потрапив! Як то кажуть, поспішив, тільки не курей насмішив, а самого Костоправа.

Костоправом же, або Чорною неміччю, або Ломигою народ віддавна ведмедя прозвав. А ведмедю під гарячу лапу краще не потрапляти, оскільки істота він серйозна й через це вимагає до себе поваги.

Тільки Бова замість поваги прямо до ведмежого барлогу гепнувся! Ведмідь, звісно, утік би, якби на нього від страху ведмежа хвороба не напала. А як не напасти, коли серед сну на тебе люди валяться? Та не прості люди, а мало не десяти пудів вагою – і це без кованих чобіт і білячої шапки. Придавив Бова Ломигу з такою силою, що той кусатися від образи почав. І поки інші мисливці по коліна у снігу підгрібали до місця події, закусав-таки костоправ-ломига завзятого охоронця до повної втрати працездатності.

Так закусав, звірюка, що Бова після того випадку і двадцяти років не протягнув. Ледве-ледве встиг трьох дочок народити й заміж кожну окремо видати та сина Фоку на ноги підняти і сторожовому та драбантському ремеслу навчити. А синок, поховавши татуся, зайняв його місце біля воріт, оскільки за всіма статтями перевершив батька – особливо умінням зарити носом у землю будь-кого, хто, на його погляд, занадто близько підібрався до тіла, яке він охороняв.