Просмотров — 239

47-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

НЕДОБРЕ МІСЦЕ
                                
Частина 1

Народу в корчмі було не багато й не мало, а рівно стільки, аби вмістилися всі.

Не вмістився лише відомий міський дурник Друня, який, утім, і не претендував на сидяче місце, бо сьогодні був козою. А козі лавка непотрібна. Ось Друня й ходив між грубо збитими дубовими столами, час від часу кумедно мекаючи і трясучи рідкою борідкою.

Його справжнє ім’я ніхто не знав, а коли питали, дурник складав губи трубочкою й видавав щось схоже на «дру-дру». Через це він і став Друнею, а всі інші смішні прізвиська відскакували від його «дру-дру», ніби краплі води від розпеченої кравецької плашки.

Кожного дня Друня когось зображував – то коня, то індика, то ведмедя, то дятла. Робив він це так схоже, що всі довкола валилися від сміху.

– Ха-ха-ха! – заходилися вони, спостерігаючи, як дурник скаче брудною калюжею. – Певно, наш Друня нині – порося! Дивися, усе рило в багнюці!

– Дру-дру! – погоджувався Друня й на радість босоногій дрібноті піднімав хмару каламутних бризок.

Не до сміху було лише коли Друня зображував змію чи собаку, бо кусався всерйоз. Гаразд, якщо б тільки кусався, а то ж жінкам подоли потріпає, а чоловікам на філейному місці дірку в штанях навскіс викусить.

* * *

Але сьогодні Друня мирно цокотів копитами поміж столами і збирав із підлоги капустяні листки, які йому кидали мужики впереміж із порожніми риб’ячими головами. Дурник усе це акуратно складав до поношеної полотняної торби й радісно мекав.

– Друне, а ти коза чи козел? – із лукавою уїдливістю запитав плюгавий чоловічок, схожий на лихварського писаря, хоча пес його знає, адже в напівтемряві хіба розбереш.