Просмотров — 279

47-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

НЕДОБРЕ МІСЦЕ
                                
Частина 2

Народ стримано хихикнув, приберігаючи регіт для придуркуватої відповіді.

Але Друня раптом наставив розчепірені пальці до лоба й цілком серйозно відповів:

– Я коза, продери очі! А ти, бісова рідня, рогом – козел, а родом – осел!

– Молодець, Друне! – почулися схвальні голоси. – Уперіщив Ароші по пиці! Точно кажуть, що лихварі на тому світі гартовані п’ятаки голими руками рахують!

– Браття, та ви чого? – тепер замекав уже плюгавий. – Який я лихвар, коли я у Гната писарем підробляю.

– Досить балачок, знаємо ми таких переписувачів! Запише шаг, а два – під подушку!

– Правильно! Лихих очей сором не торкнеться!

– А може, його повчити сорому-розуму?

– Зараз повчимо. У нас наука проста, як верста: хто пройде, той зрозуміє!

– Годі, браття, сваритися – краще побитися!

Відчувши, що пахне смаженим, плюгавий підхопився з лавки й кинувся до виходу, шкодуючи, що причепився до дурника з дурним жартом, а тепер і сам дурником став. Але так часто буває з кривдниками, бо образа завжди назад повертається. Адже не дарма мудреці кажуть: посієш вітер – пожнеш бурю.

Але цього разу писарю пощастило. Його образа не встигла набрати сили, і він відбувся лише одним ляпасом, який заліпив йому найспритніший із хмільного зібрання. Із криком: «Коник швидкий, а від хвоста не втече!» – він таки наздогнав кривдника, коли той уже був майже у дверях.

* * *

Тимоша ця сцена сильно здивувала. Адже в них у Сучому Броді все не так відбувається. У них зійдуться мужики мовчки, мовчки надають один одному товчеників і мовчки розійдуться. А в місті – ось воно як! Із розмовами та шпильками! Треба буде слова запам’ятати й сільських навчити битися по-міському.

– Варвари! – тихо кинув Петро.

– Та ти чого, брате? Де ж тут Варвари, коли навколо самі чоловіки!

– Це ти не розчув: не про молодицю Варвару мова, а про стародавніх варварів.

– Хто такі? – зацікавився Тиміш.

– Це ті, хто замість добрих слів недобрими розмовляють й тільки що – кулаки розпускають. Мабуть, тобі таке в дивину, а в нас іноді трапляється.

Тиміш із іще більшим здивуванням подивився на брата і спантеличено мовив:

– Та-а-ак, Петре, давно ти в Сучому Броді не бував...

На цьому розмова закінчилася, бо говорити заважало схоже на підошву м’ясо, яке розносник видав за парну поросятину. І якби не ця важка справа, брати неодмінно б помітили, що в дальньому кутку товстун-корчмар шепоче щось на вухо похмурому чолов’язі, який казна-звідки взявся.

Кажуть, що шрами чоловіка прикрашають. Але цього не прикрашали ні багряний рубець на лівій щоці, ні кільце в носі, ні страхітливих розмірів тесак, заткнутий за широкий шкіряний пояс, оскільки всю красу псували очі.

Ці очі були схожі на вуглини з печі, що раз у раз палахкотять причаєним жаром.