Просмотров — 239

48-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

СКОПА
                                
Частина 2

На жаль, у корчмі лому під рукою не виявилося, зате знайшлися важкі миски й кубки, які майже водночас опустилися на голову Скопи. А чому «майже»? Та тому, що за старшинством першим бив Петро, якому янгол-хранитель швидко роз’яснив: це не той випадок, коли треба підставляти ліву щоку. А вже потім його підтримав молодший.

Щоправда, аби дістати до Скопиної голови, братам довелося заскочити на лаву, в чому вони на тисячу років випередили китайця Джекі Чана, який у своїх фільмах теж стрибає як зайчик і теж б’є своїх супротивників абичим, аж до тенісних кульок і кулькових авторучок.

* * *

На жаль, мисками й кубками дурні думки з розбійницької голови вибити не вдалося. Голова у Скопи була ніби чавунець, який скільки не бий – дзвону багато, а користі – гріш. Але хоч і гріш, а заточку бандюга від такої нахабної несподіванки все-таки впустив, а Тиміш її відразу ж правою ніжкою подалі відфутболив, хоча і слова такого не знав.

Тільки й без ножика Скопа був небезпечним. Заревівши биком, якого смикнули за хвіст, він кинувся на своїх кривдників, сподіваючись у гіршому випадку скрутити їм шиї, а в кращому – відірвати голови.

Та не так сталося, як гадалося! Сучебродівська школа рукопашного бою не визнавала китайських церемоній, тому брати просто кинулися в різні боки. Але відразу ж зустрілися за спиною громила і, відірвавши від підлоги лавку, врізали Скопі по заду.

Хотіли по хребту, та лавка виявилася важкою.

Однак і після такого нищівного удару їхній супротивник не зламався, а також застосував зовсім не китайський прийом. Замість того, щоб встати у красиву бойову стійку, він просто закинув руки назад і вчепився нападникам у волосся. А потім звів свої могутні руки перед собою і зі страшною силою зіштовхнув братів лобами.

Це була перемога!

Бо Скопа лишився стояти, а його суперники підкошеними снопами впали йому під ноги. І ось що цікаво: першим упав Петро, а вже за ним повалився й Тиміш.

Мабуть, не тільки народитися, але й померти брати хотіли чітко за старшинством...

* * *

А що Скопа? Незважаючи на чисту перемогу, радості він не відчув, бо всі його почуття злилися в одне велике здивування. Адже Скопу востаннє били, коли йому було років п’ятнадцять, і займався він не грабунком, а татьбою, або, просто кажучи, злодійством. Крав же він за місцем проживання, тобто на Подолі – у майстровому районі Києва, а точніше – на подільському торжищі. Це було ризиковано, оскільки в майстровому районі можна було потрапити під важку руку ковалів.

І юний літами, а тому завзятий без міри Панас, як тоді звали Скопу, раз попався. Зрізав із пояса капшук в одного непримітного мужичка, а він саме ковалем і виявився. А міцною статурою не відрізнявся тому, що не підкови кував, а був золотарем і виготовляв прикраси для родовитих замовників.

І ось досада: зрізав-то капшук Панас в одного, а їх виявилося багато. Адже золотар прийшов не один, а з товаришами – могутніми збройними ковалями, які й вирішили малолітнього злодюжку розуму навчити.

Надавали ляпасів по-батьківськи, коли зирк – а в них руки у крові! Спочатку подумали, що хлопця на смерть прибили. Але потім зрозуміли, що це їхня крівця, бо руки сверблять, а хлоп’я – ось воно: живе-здорове та й іще шкіриться.

* * *

Скрутили тоді ковалі Панаса у вузол і нумо досліджувати що до чого. І виявилося, що в того між пальцями жало заточене затиснуте, щоб гаманці різати. Розлютилися ковалі й почали вчити молодика вже по-дорослому. Але тільки пару разів урізали, як один похитнувся. Ковалі до нього, а той не дихає. А як йому дихати, коли ніж-заточка зі спини стирчить? І куди тільки її тать заховав?

Шкода, запитати запізнилися: доки розбиралися з убитим товаришем, Панаса і слід прохолов...

* * *

Потім багатьох на Подолі з заточкою у спині знаходили, а через деякий час – і по всьому Києву. Справа була темна. Зрозуміло лише, що одна рука орудує! Жорстока рука, безжальна. Адже, щоб не бачити очі людські й ненароком не зупинитися, розбійник завжди у спину бив, просто під серце. І ніколи заточку не виймав, а завжди нову робив.

Чи то він виду крові не любив, то чи народ украй залякати хотів своїми загадками? Не знаємо. Як і не знаємо, хто першим назвав Панаса Скопою. Однак назвав влучно, бо розбійник так само вправно заганяв ніж під лопатку, як сокіл-скопа встромляє кігті в риб’ячу спину...