Просмотров — 111

49-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

МЕРТВИЙ ПЕС
                                
Частина 1

Схилившись над нерухомими братами, Скопа чомусь не поспішав ставити останню крапку, хоча упущена заточка вже виблискувала в його руці. Замість цього він допитливо роздивлявся обличчя близнюків, намагаючись знайти хоч малу відмінність. Але де ж її знайти, якщо навіть багряні ґулі на розбитих лобах були абсолютно однаковими?

Це зволікання братів і врятувало.

Бо двері корчми раптом із гуркотом злетіли зі своїх залізних завіс, ніби в них влучив небесний камінь-метеор. Але це був, звісно, не метеор, а звичайний кулак, тільки незвичних розмірів. А яким йому бути, якщо належав він голові приворотної варти самого князя київського – Фоці Бовичу?

Драбант сьогодні гуляв. Він уже встиг зазирнути до двох, а то і трьох дорогих шинків, але довго там не затримався, бо пити з ним народ остерігався, а поговорити кортіло. Ну, хоча б не поговорити, а силою помірятися, та тільки як? Адже спочатку знову ж таки поговорити треба, щоб зачепитися за якесь слівце, після чого можна й у лоба вцілити.

У пошуках відповідного лоба драбант і наткнувся на непоказну корчму, куди лиха година занесла братів.

* * *

Увійшовши слідом за поламаними дверима, Фока відразу все зрозумів. Його натренований погляд вихопив із напівтемряви перекошені від страху обличчя мужиків; потім ковзнув по розпростертих тілах, в одному з яких він одразу впізнав княжого постільничого; потім відзначив заточку в руці здорованя; і миттєво зрозумів, що це і є давно розшукуваний розбійник.

Як справжній боєць Фока швидко оцінив отримані відомості й, відкинувши зайве, зосередився на голові з басурманською печаткою.

 Звичним зусиллям волі він вибив із мізків хміль і змусив їх працювати чітко і слушно. Мізки, не зволікаючи, віддали команду ногам, які одним стрибком перенесли тіло в потрібну точку. Вона знаходилася не перед супротивником, як це можна було припустити, а позаду і трохи правіше. Через це Скопа опинився в невигідному становищі. Адже, щоб розвернутися й оцінити обстановку, йому було потрібно цілих півсекунди, що під час бійки недозволено багато. Особливо, якщо маєш справу зі справжнім спецом, яким і був Фока.

Тому наступну команду мізки віддали рукам, і ті вчинили відповідно. А саме, не стали даремно місити повітря, а допомогли голові Скопи за чверть секунди завершити розворот, оскільки, як уже говорилося, півсекунди для бійки – розкіш недозволена.

У результаті такої швидкості в шиї розбійника щось хруснуло, і він, так і не встигнувши нічого зрозуміти, упав на підлогу.

– Ух! – полегшено видихнув зал.

– Ох! – простогнали, отямившись, брати.

* * *

Коли Скопа впав, корчмар, який зачаївся в кутку, зрозумів, що час брати ноги в руки, і кинувся до дверей. Але Фока Бович був напоготові. Він спіймав товстуна за комір і трохи пристукнув, щоб той марно не смикався.