Просмотров — 150

55-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

САМ ПОПАВ!
                                
Частина 1

Повернувшись від Чудина, Фока почав метикувати. Звісно, за таких тяжких обставин можна було й у Бога милості попросити, як Петро Федорович напучував на доріжку. Тільки плата за Божу допомогу непомірна – і в лоба нікому не дай, і вином не впивайся, і на дівчат не заглядайся, а до цього ще така купа обмежень, що не підступитися!

Зате чаклунка все сама зробить, хіба що грошики попросить. Так грошики йому купці з лишком принесуть та ще благати будуть, щоб княжий воєвода їхнім хлібосольством не погребував.

І нехай говорять, що Бог дав попа, а чорт – скомороха, до батюшки він не піде, бо тому пояснювати треба, чому від тебе сивухою тхне. А скоморох, мабуть, і сам випити не дурень. Отже, із ним швидше домовитися можна.

Приблизно так міркував Фока, а ще заспокоював себе думкою: мовляв, як око вилікує, так відразу до храму збігає і свічку поставить – та не в палець завтовшки, а в кулак! Бог таку щедрість побачить і відразу всі гріхи пробачить.

Ех, Фоко, Фоко! Від горя зовсім голову втратив, бідолаха. Що ж ти Бога свічкою підкупити намагаєшся? Навіщо Богу свічка, навіщо Йому гроші, навіщо позолота?

Адже Він Сам усе створив, і нічого не знайдеться в безмежному Всесвіті – від зловісної чорної діри до маленької квіточки – що Богу б не належало.

Хоча одна-єдина річ є, яку людина отримала у своє повне розпорядження. Це наша вільна душа, що може обирати світло чи темряву.

* * *

...Вже цілу годину тинявся Фока Бович вишгородським торжищем із надією знайти Велесиху. Тільки як її знайти, якщо він навряд чи впізнає відьму, навіть коли зіткнеться з нею ніс до носа. Тому сподівався на талан, який ніби норовливий кінь – спершу не щастить, а потім як рвоне вскач – тільки тримайся! Просто треба запастися терпінням, але тут уже нічого не вдієш, як то кажуть: загруз – то й сиди. А щоб сидіти було зручніше, Фока зайшов до корчми й випив якогось каламутного, але запаморочливого пійла. Закушувати отруту він не став навмисне, щоб дужче захмеліти, бо давно відомо, що п’яним і дурням завжди щастить, а п’яним дурням – подвійно.

І хоч п’яний талан – сміх один, драбант відразу виокремив у базарному натовпі трьох дівок і одного кудлатого мужика зі сплутаним бородищем. Узагалі-то, трималися вони порізно, але охоронець, який уміє помічати небезпечні невідповідності, відразу зметикував, що вони прийшли на торжище разом і вочевидь з недобрими намірами.

* * *

Мужик зиркав на всіх спідлоба, тобто похмуро набурмосившись, немов вишукував, кому б уперіщити у вухо. Зате коли до його поля зору потрапляли дівки-бешкетниці, він швидко відводив погляд. Та й ті намагалися мужика не помічати, хоча його голова височіла над людським морем, немов верхівка скелі. Отже, у них була якась особлива причина, аби не виказувати своє знайомство. Так зазвичай поводяться злодії, коли один зрізає гаманець, а пособники, якщо піднімається ґвалт, видаючи себе за випадкових перехожих, допомагають злодія ловити. Причому допомагають так уміло, що їхній приятель легко уникає розправи.

Аби перевірити свій здогад, Фока звичним зусиллям волі вибив із мізків хміль і попрямував до кошлатого велетня. Наздогнавши його, драбант голосно гикнув, немов неабияк підпитий гуляка, і наступив волохатому на задник чобота. Мужик, який не чекав такого нахабства, різко обернувся, злегка зачепивши Фоку ліктем, від чого той почав падати на землю, як це зробив би будь-який п’яничка. Але ж він був не будь-ким, тому не впав, а, схопивши розпатлану бороду в жменю, наче для рівноваги, швидко забурмотів:

– Вибачайте, дядечку, оступився трохи!

При цьому Фока не поспішав випускати бороду зі жмені, а, навпаки, злегка повиснув на ній своїм важким тілом, від чого на очах кудлатого виступили сльози...