Просмотров — 2185

55-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

САМ ПОПАВ!
                                
Частина 2

Передчуваючи потіху, торговий люд із подивом дивився на захмелілого незнайомця, який настільки невдало наштовхнувся на Яра (а це, як ви вже здогадалися, був саме він).

– Та-а-ак, – задумливо протягнув торговець насінням, спльовуючи лушпиння, – попався, гультяй!

– Так ніхто ж до петлі не тягнув – сам ускочив, – зауважив продавець хусток.

– Зараз Яр дасть-піддасть! – підтакнув дігтяр.

– Яр б’є як паламар співає – усім чутно, – через голови вигукнув невидимий голос.

– Спершу б’є по горбу, після скаче по гробу! – пояснив хтось, теж невидимий.

Щоб марно не мучити яружний люд, Яр швидко розвів руки-весла і ще швидше звів їх, аби вибити з вух гуляки п’яну дурість. Однак замість глухого удару пролунав порожній ляскіт, а Яр, навіть не охнувши, упав додолу. Із розбитого носа бризнули кров’яні цівки; велетень же, немов лящ на березі, жадібно хапав ротом повітря, але ніяк не міг схопити.

– І залізо ржа з’їдає, – глибокодумно зауважив якийсь дідок.

Решта мовчали, намагаючись збагнути, яким чином громило опинився на землі. А все було просто, тільки швидко. Коли Яр розкинув руки, Фока випустив уже непотрібну бороду і, злегка присівши, стукнув кулаком супротивнику в черево. Коли ж той нахилився від нестерпного болю, драбант різко випростався і блискавично тицьнув лобом у ніс Яра.

На цьому бій закінчився через очевидну перевагу майстра кулачного бою над сильним, але невмілим самоучкою.

* * *

– Яр-р-ре! – несподівано прорізав тишу тонкий крик. – Вставай, Яр-р-ре!!!

Фока озирнувся й побачив обличчя трьох дівок, які дихали злобою. Він було ступив до них, але найбільш зла виставила вперед брудні пазурі й заверещала:

– Тільки зачепи! Тебе Велесиха миттю на скибки поріже і кривавою юшкою скибки намаже!

– Велесиха, кажеш? – задумливо перепитав Фока і, не чекаючи відповіді, згріб однією рукою дівок в оберемок, а другою легко відірвав кудлатого від землі і, тримаючи його подалі, щоб не вимазатися, важко попрямував до виходу.

Роззяви при цьому відскакували від нього, як бризки від банного каменя. А торговець насінням так здивувався, що виплюнув насіння, а лушпиння проковтнув...

Вибравши найбільш затишний куточок, Фока вивантажив своїх бранців на землю і грізно навис над ними, міркуючи, як би краще розпочати розмову. Хоча після такої прочуханки зробити це було непросто.

Аби показати своє миролюбство, драбант зірвав зі злої дівки хустку і простягнув Яру для витирання. Яр хустку взяв, зате зла дівка знову заверещала, намагаючись прикрити свої обскубані патли.

– Годі комизитися, Семаргло! – гримнув на неї кудлатий, витираючи кров. – Це ж наш чоловічок.

– Звідки знаєш? – огризнулася та. – Чи це дружок твій?

– Та ти на око його подивися, а потім верещатимеш.

– Точно! – вигукнула Перуша. – Погане око.

– Із таким оком довго не живуть... – підтвердила Сварожа.

– Це як? – тремтячим голосом перепитав Фока.

– А так, – вищирила зуби Семаргла. – Мені ще бабка казала: очима закохуватися, очима й помирати!

– А мені дід казав: жити брехливо – подихати жахливо, – реготнула Перуша.

– Було б що жерти – можна й померти, – не до ладу додала Сварожа.

– Гей, ви чого? Я туди поки що не збираюся! – із такою тугою в голосі скрикнув Фока, що самому себе шкода стало. – А потім кажуть, що ваша Велесиха будь-яку хворобу вилікувати може.

– Тільки заплати гоже, – фиркнула Семаргла.

– Богове – дорого, бісове – дешево, – бовкнула простодушна Сварожа.

Тут би Фоці й отямитися, але Перуша боляче ущипнула товаришку, змусивши її проковтнути останні слова, і швидко промовила:

– Не слухай нікого! Велесиха як цибуля – сім недугів лікує.

– Її правда, – підтвердив Яр, піднімаючись на ноги. – Підеш із нами – сам побачиш. Якщо не боїшся...

– Ех, де наше не пропадало! – зважився Фока. – А дурити почне – я її швидко розуму навчу. Ведіть!