Просмотров — 258

56-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

СІМ БІСІВ У ЧИСТІЙ СВІТЛИЦІ
                                
Частина 2

– Гаразд, потішились – і годі, – на правах старшого суворо мовив Муромець. – Нумо, розкажи докладно, Петре Федоровичу, що ти про Фоку знаєш.

Постільничий не став комизитися, а відразу повідав богатирям усе, що знав і про що здогадався.

– Послухай, Петре, а може підеш із нами Лихо шукати? – запитав Ілля, коли оповідач стомився.

– Збавте, Ілле Івановичу, – насупився Петро. – А хто ж князю перини із жар-птиці збивати буде? І потім не вмію я на коні скакати й мечем махати. Натру мозолю на м’якому місці – ви ж зі мною намучитеся.

– Не поспішай відмовлятися, – втрутився Попович. – Ми ж без тебе теж мозолі на мізках натремо. Ти тільки зметикуй, де Лихо ловити, а ми вже самі мечами помахаємо.

Постільничий хотів заперечити, але його випередив Ілля:

– Тут іще одне міркування є. Бачилися ми вже з Однооким, та з порожніми руками пішли, хоча Попович мало без голови не залишився. Ось я й подумав: а нащо Лиху тікати, коли він свого товариша зустріне? Мабуть, забариться, а поки зрозуміє, що до чого, ми вже й тут!

Петро нічого на це не відповів, і тоді до розмови долучився запальний Альоша:

– Ти ж сам зрозумій, розумна голово, тут ідеться не про наші животи. Адже Лихо не з військом воює, а з простим людом, який ми захищати поставлені!

– Князя не покину! – твердо мовив Петро.

– Гаразд, – сказав, як припечатав, Ілля. – І справді, як тебе на ратну справу брати, коли ти не воїн? А твій брат піде?

* * *

Такого повороту ніхто не чекав. Мабуть, Муромець теж тямив у мудруванні, оскільки вірний друг Альоша до такого б нізащо не додумався.

– Точно! – вигукнув Попович. – І як це я не збагнув? Адже ви з Тимошем на одне обличчя, а якщо його у твій одяг вдягнути, то рідна мати сплутає. І потім Тиміш – чоловік хвацький. Та й розумний, як ти. Я це відразу второпав, коли ми з ним говорили. Спритно він коваля з його байками розкусив!

– А головне, що Тиміш зацікавлений, – задумливо мовив Ілля. – Він розсудив, що Аксюту не вбито. Ось і запитає в Лиха, де її знайти...

– То піде брат? – нетерпляче поцікавився Альоша.

– А це ви в нього самі запитайте, – подумавши, відповів Петро. – Не можу ж я брата на смертельну справу штовхати, якщо сам сумніваюся.

– І які твої сумніви? Тільки про князя більше не розповідай – чули!

– Не сердься, Альошо, – примирливо сказав постільничий. – Думаю, що на вірну смерть ви зібралися.

– Це ж чому?

– Та тому, що не проти Фоки йдете. Фока хоч і сильний надміру, але все одно людина, отже, його вразити можна. А вражати ви з Муромцем умієте...

– То хто ж він? – запитав Ілля.

– Так самі сказали – Лихо. А Лихо – це зло злісне!

– Ну тоді й ми злими будемо! – ударив кулаком по столу Альоша.

– Тоді точно програєте, оскільки зло тільки добром подужати можна. Однак ти мене все одно не так зрозумів. Адже Фока був хрещеним і Святих Таїн у церкві причащався.

– І що з того?

– А те, що свою душу він хоч і очистив, та міцної віри не здобув. І здається мені, що до цієї чистої світлиці сім бісів зайшло.

– Чому сім? – не зрозумів Альоша.

– Тому що Христос прямо так і сказав:

«А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безводними, відпочинку шукаючи, та не знаходить. Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, і входять вони та й живуть тут. І буде останнє людині тій гірше за перше…»

– Отже... – почав було Ілля.

– Отже, відвернувся Фока від Бога, – договорив за нього Петро, – і тепер не з Фокою боротися доведеться, а з бісами.