Просмотров — 318

64-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

ПРОМАШКА РОЗВІДНИКА
                                
Частина 1

Незважаючи на запевняння кудлатого, у будинку,  народу вистачало. А ті, хто не помістилися, сиділи під старою сливою на дерев’яній лаві. Судячи з одягу, народ був солідний, хоча виглядав кепсько.

У одного око запливло ячменем розміром із голубине яйце.

У другого щоку набік повело.

У третього вухо відстовбурчилося.

А що в четвертого та п’ятого було, краще й говорити не будемо.

Скажемо тільки, що крайній у довгій черзі сильно тремтів, а зопрілі щоки укривали плями підозрілого кольору – чи то бурі, чи то малинові. Однак зблизька крайній виявився пухкою бабою, яка, незважаючи на спеку, закуталася двома вовняними хустками.

Раптом двері до будинку із тріском розчинилися, ніби їх відкрили копняком. Слідом за цим назовні вискочив хлопець і закричав на весь окіл:

– Як рукою зняло! А я вже думав помирати...

– Від чого б тобі помирати? – недовірливо буркнуло голубине яйце, вочевидь не збираючись поділяти чужу радість.

– Так у кума гуляли! – охоче пояснив хлопець. – Поліз до підпілля за додачею, а там же темно, як у собачій будці!

– Так свічку б узяв! – підказала перекошена щока.

– А де ж ти раніше був, розумнику? Якби свічку взяв, то головою б діжку з огірками не розбив. Мало, що розсіл за комір затік і в личаки витік, так іще кум духопелика додав. Я йому, щоправда, натомість солоним огірком усе обличчя розквасив. А коли він за граблі схопився, тут і гості підтяглися. Воно хоч у підпіллі особливо не розвернешся, одначе всі горщики в пил побили! І головне, звечора нічого, а зранку макітра тріщить і білі мухи перед мордою кружляють.

– Мухи перед мордою – це ще півбіди, – задумливо промовило відкопилене вухо. – Біда, коли в голові дзвони гудуть...

* * *

Договорити йому не дали. Відштовхнувши балакучого хлопця, на поріг вискочила добре вгодована молодиця, жуючи на ходу пиріжок:

– Чия черга? Заходь! Тільки взуття в сінях скидай: я за вами мити не наймалася, – нахабно скомандувала вона.

Голубине яйце з готовністю підскочило й покотилося до дверей. Однак жвава молодиця перегородила йому дорогу:

– Куди розігнався? Бабу пропусти, не бачиш, як її трусить? Іще віддасть кінці – тягайся потім із мертвяком!

– Та я не те що бабу, я себе не бачу! – із образою крякнуло яйце. – Дивись, який ячмінь надуло! А в цієї прості плями на пиці. Не пущу – моя черга! А помре – туди їй і дорога!

– Нумо, іди звідси, поки я тебе на другий ячмінь не наврочила!

– Люди! – голосно зарепетувало голубине яйце. – Та що ж це таке діється? Я вилікуватися прийшов, а мені замість однієї мерзоти іншу підсовують...

– Свароже! – пролунав владний окрик із дверей. – Знову за своє? Кропивою випорю, якщо не вгамуєшся!

Від цього окрику з нахабної Сварожи немов повітря вийшло. Вона якось відразу обм’якла і навіть дещо зменшилася розміром. Поступившись голубиному яйцю дорогою, молодиця заспівала медовим голосочком:

– Ласкаво просимо! Ми болящим завжди раді. Ой, навіщо взуття знімати? Не хвилюйтеся, будь ласка, я всі сліди приберу.

* * *

Тиміш, який уважно спостерігав за цією сценкою, зробив знак богатирям і швидко вийшов за ворота, чим сильно налякав кудлатого, що про всяк випадок перебіг на інший бік.

– У мене тут думка з’явилася, – прошепотів сучебродівський боєць. – Ви на вулиці постійте, а я на розвідку піду. Ну, начебто зуб у мене смикає. Може, про Аксюту щось дізнаюся?

– А якщо вона тебе розгадає? – тихо запитав Ілля, помітивши, що кудлатий мало не вухами пряде, намагаючись розчути, про що вони говорять.

– Не розгадає! Це ж тільки говорять, що зуб смикає, а на вигляд він на місці стоїть. Ось око – інша справа... А якщо розгадає, я півнем крикну. Я чудово півнем умію – не розрізниш.

– Гаразд, іди, – погодився Муромець. – Тільки зайвого не базікай. Спершу роззирнися, а після разом думати будемо. Ну, із Богом!

Альоша не сказав нічого, лише дружньо стиснув плече відважному розвіднику.