Просмотров — 140

66-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БОЖА КОРІВКА
                                
Частина 1

Тим часом народу під сливою додалося. Люд невдоволено гудів, не розуміючи, чому цей невеликий мужичок так довго не виходить, і чому ці двоє, на вигляд здорові, без черги проскочили.

– Дрібного, мабуть, дуже окаянна хвороба скрутила, ось Велесиха й не розкрутить ніяк, – прошамкала бадьора бабуся.

Старенька привела із собою онуку років чотирьох, яка бігала двором, сильно кульгаючи на праву ніжку. Але бігала не одна, а із сонечком. Дівчинка посадила його на пальчик і бурмотіла приказку, яку бурмочуть усі діти в усі часи:

Тільки сонечко відлітати за ватрушками не поспішало. Мабуть, йому й на пальчику було гарно.

– Дивися! – раптом закричав мужик, який займав чергу за Тимошем. – У двері зайшов, у ворота повернувся! Певно, Велесиха його повітрям носила.

– Свят, свят, свят! – дрібно перехрестилася бадьора бабуся, а за нею й усі інші.

– Бачу, ви зовсім збожеволіли, – мовив Тиміш. – Хреститеся – отже, у Бога віруєте. Тоді навіщо до відьми прийшли, та ще янголятко із собою прихопили? Відведіть краще дівчинку до лікаря, якщо хворіє. Та й самі туди біжіть. Адже чаклунка з бісами знається. А біс хіба людину вилікує? Ось занапастити – це миттю.

– Та про неї говорять, що вона мертвих із могили піднімає, – несміливо заперечив мужик на милицях.

– Говорять, що курей доять – посміхнувся Тиміш. – Із могили тільки Бог підняти може, а відьма туди зажене, бо...

Закінчити він не встиг. Із будинку пролунав такий гуркіт, що всі разом підхопилися і, не змовляючись, кинулися до дверей, оскільки проста цікавість сильніша за будь-який страх.

* * *

Усередині відкрилася дивовижна картина. Розбиті ідоли валялися на підлозі, а серед мертвих дерев’яних обрубків височіли живі богатирі з оголеними мечами.

... І тут до народу дійшло!

– Прости, Боже! Учинила негоже! – заридала бадьора бабуся. – Мене, дурну, біс поплутав! Дереву безмозкому повірила й мало дитя не згубила. Манько, ти тута?

– Тута, – пролепетало дитя із сонечком на пальчику. – Не плач, бабусю, я більше не буду...

– Це я не буду, – іще дужче заголосила старенька. – Ходімо звідси, маленька, ходімо на світ Божий. Там Христос тебе поцілує, і будь-яка хвороба враз відступить.

Схопивши онуку за ручку, бабця вискочила із похмурого диявольського капища й бадьоро побігла геть. Без зволікання за нею кинулись інші. Одна тільки божа корівка не стала тікати.

Вона просто розправила крильця й полетіла на небо...