Просмотров — 269

71-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БІЛЬ ЛІКАРЯ ШУКАЄ
                                
Частина 1

Рік після того, як Велесиха викрала Аксюту, минув для Фоки в муках. Але ж це він першим її поцупив, ось і мучився тепер, доводячи правоту приказки: катюзі по заслузі.

І головне, начебто все ціле – і руки, і ноги, і голова, а всередині тягне, смокче, свербить і ниє. Та, буває, так сильно, що несила заснути: усю ніч тільки і крутишся з боку на бік. А почалося це з тих раптових сліз, котрі ніби щось зламали всередині, як річка ламає льодову перешкоду.

Першу невідповідність він відчув, коли вийшов на полювання, щоб принести Велесисі нового невільника й заодно спробувати хоч щось дізнатися про Аксюту.

* * *

Того дня відразу пощастило – на лісовій галявині він натрапив на змореного спекою мужика. Поруч валялися скинуті личаки й великий козуб, доверху набитий опеньками.

«Стомився», – несподівано подумав Фока, якому раніше до таких дурниць було байдуже. Відігнавши дурну думку, він зробив крок уперед, аби скрутити сплячого. Але відразу ж завмер від ниючого болю в... Ні, визначити, де болить, Фока так і не зумів.

Його дихання було як завжди глибоким, серце калатало рівно, ноги справно тримали могутнє тіло. Тобто на хворого лісовий велетень вочевидь не був схожим. Проте ВОНО боліло! І чим сильніше Фока примушував себе скрутити сплячого грибника, тим сильніше боліло.

Боротьба тривала недовго. Сверблячий біль переміг, і Фока кинувся геть від тихої лісової галявини.

Потім були ще дві невдалі спроби, і тільки останній випадок дещо роз’яснив.

* * *

Якось Фока сидів перед своєю хатинкою й бездумно стругав тесаком березову гілочку. Коли її кінчик ставав гострішим за голку, гілочка ламалася, і він починав знову. Раптом десь далеко хруснув сушняк. Це міг бути вовк або ведмідь, але чутливе вухо драбанта відразу визначило – кінь!

Фока нечутно підскочив до крислатої сосни біля огорожі, миттю видерся на високу гілку й зачаївся. Вона, щоправда, була тонкуватою, зате ховала надійніше за могутні нижні гілки. Невдовзі біля паркану дійсно з’явився кінь. Фока здивувався неосяжним розмірам вершника, і раптом щось знайоме промайнуло в цій богатирській фігурі. Але згадати він не встиг, бо з лісу виїхав іще один – теж великий.

– Фу ти, нечисть! – тихо сказав той, що під’їхав, вказуючи на черепи, які Фока за порадою Велесихи розкопав на покинутому цвинтарі й задля остраху насадив на кілки.

– Точно, нечисть! – пошепки погодився перший. – Бо нечиста це справа – голову на кіл насаджувати... Гаразд, потім поговоримо. Здається мені, господаря вдома немає...

Фока подумав, що вони поїдуть, коли хата порожня, але ті раптом вирішили влаштувати засідку. Перший у будинку сховався, а другий – у вільшняку, саме під гілкою.

Захоплений зненацька господар прикинув, чи впорається із непроханими гостями. Хоча нащо прикидати, якщо вибору йому не залишили, а це значить, що доведеться вбивати. Але не встигла думка зміцніти, як груди пронизав такий тужливий біль, що Фока мимоволі сіпнувся. Гілці цього вистачило. Із оглушливим тріском вона відломилася, і Фока гепнувся точнісінько на голову другого богатиря. Тут би і прибити його одним ударом, але замість цього він кинувся бігти.

І ось що дивно: чим швидше тікав, тим швидше відступав біль..