Просмотров — 426

81-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

СПРАВЖНЯ ЧАВУННА ВАННА
                                
Частина 3

Усі засміялися, окрім Вілена, який раптом заплакав. Він плакав якось невміло, ніби робив це вперше в житті. Зате голосно й захлинаючись.

Колишні полонені оторопіло дивилися на цілком дорослу людину й нічого не розуміли. Хоча плач можна було якось пояснити. Може, він плакав зумисне, щоб відвернути увагу й непомітно прибрати сліди злочину – динамік, мікрофон із передавачем, шнур зі світлодіодами, акумулятор і автоматичний засув на дверях.

Це було важко, але, якщо постаратися, цілком можливо. Однак Вілен навіть не спробував. Замість цього він ридав, як повинен був ридати Жорик, котрий стояв із абсолютно сухими очима й уже нічого не боявся.

Хвилин через п’ять Вілен Мартинович оволодів собою, витер носовою хустинкою очі й раптом із подивом помітив, що чорна пляма зменшилася. Однак зараз йому було не до плями. Відкашлявшись, він сказав трохи сиплим голосом:

– Жорику, ходімо додому. Мені треба поговорити із твоїм татом.

* * *

А далі була розмова, у якій, за наполяганням Вілена Мартиновича, взяли участь усі батьки. Спочатку вони навперебій йому дякували за повернення дітей. І навіть не хотіли слухати жодних пояснень. Але потім усе-таки прислухались і замовкли. І мовчали до тієї самої хвилини, поки Вілен не сказав:

– Це, мабуть, усе. Розумію, що ви зараз мене вб’єте, тому відразу обіцяю, що опиратися не буду. А навіщо, коли я сам себе вбив? У мене немає роботи, немає грошей, немає нареченої, а скоро й ока не буде. І все це я втратив через своє боягузтво. Але ваш Ілля багато чого мені пояснив... Тому готовий до заслуженого...

Голос Вілена затремтів, і він замовк.

Що було далі – зрозуміло. Крик, шум і бійка! Але це не дивно. Дивно те, що нічого цього якраз і не було.

Історія Вілена Мартиновича Зайцева справила на всіх сильне враження. А найбільше навіть не сама історія, а тремтливий голос оповідача, сльози в очах і пониклі плечі...

У принципі, Вілен міг звинуватити власних батьків, які дали йому таке дивне ім’я й не захотіли повернутися до Франції. Іще він міг покотити бочку на злодія Щупа з подільниками, на першу дружину Віку, що відібрала в нього квартиру, на чаклунку Стеллу тощо...

Але Зайцев повівся наче лев. Точніше, ніби орел, який, за легендою, ставши старим, складає крила й кидається з високого стрімчака. Але не гине, а стає молодим.

Ось і Вілен кинувся з урвища. І теж не розбився, бо йому повірили, не зважаючи на те, що у наші лукаві часи мало хто кому вірить.

* * *

А далі багато чого було. Але щоб про все розповісти, треба витратити купу часу. Тому просто відзначимо головне легкими штрихами.

Штрих перший

Полікарп Миколайович узяв Вілена на роботу й оплатив операцію, яка пройшла успішно.

Штрих другий

Коли око почало бачити правильно, Зайцев теж багато чого доброго побачив. І тепер Вілен, вибачте, Віктор у хрещенні, ходить із Ножкіним до храму й не боїться забруднити штани, коли схиляється перед іконою преподобного Іллі Муромця.

Штрих третій

Віктор Зайцев почав давати Гусаку уроки боксу, після чого той перестав битись у дворі й закінчив школу з добрим атестатом.

Штрих четвертий

Щупа знову посадили. Але цього разу він не просто сидить, він нарешті глибоко замислився над своїм недоладним життям. А оскільки часу на роздуми в нього багато, то, може, щось і складеться...

Штрих п’ятий

Катруся й Зайцев усе-таки одружилися. Незважаючи на різницю у віці, вони жили щасливо. А дітей у них було двоє! А онуків – п’ятеро! А сантехнік Єремушкин подарував їм справжню чавунну ванну, яку відреставрував так, що вона стала кращою за нову і її вистачило надовго!